В.Ф.  Шаталов проводить заняття за своєю системою

При цьому весь річний матеріал дисципліни (фізики, математики тощо) займає всього лише 30-40 сторінок конспекту. Ці опорні сигнали видаються потім масовим тиражем як навчальні посібники, і вчителі відповідних дисциплін можуть користуватися ними, не витрачаючи багато часу на аналогічне конспектування.

Маючи в руках такий опорний лист, викладач починає заняття з його детального декодування, розгортаючи стислий конспект у повний текст. При цьому якщо буде потрібно, у швидкому темпі повторює хід своїх міркувань двічі або тричі, не боячись повторів, поки ті, хто навчається, ясно не побачать логічну схему висловлюваного питання.

Учень під час самостійних занять, тримаючи перед собою цей опорний лист, згадує розповідь викладача і природно,  використовуючи рекомендований йому підручник, у думках розгортає схему в повний текст, одночасно знову згортаючи його в опорний сигнал. При цьому не запам’ятовує, не “зубрить” (не вивчає у традиційному сенсі слова), а працює розумом.

Тут запропонований абсолютно новий вигляд навчальної розумової діяльності: згортання і розгортання тексту матеріалу, що вивчається, стає наочним процесом обдумування і засвоєння матеріалу.

Принципи складання опорних конспектів такі:

1. Лаконічність. Інформаційний комплекс (ІК) з погляду сприйняття повинен містити 350-500 біт. Якщо в конспекті відбиваються 6-8 ІК, то загальна кількість інформації опорного конспекту не повинна бути більше 3000-4000 бітів або 600-800 друкарських знаків. Другий аспект цього принципу вимагає, щоб викладач зміг розповісти матеріал ІК за 20-25 хвилин. Інакше кажучи, матеріал двогодинної лекції з опорного конспекту повинен бути викладений за 20-25 хвилин.

2. Структурність. При складанні опорних конспектів використовується прийом укрупнення дидактичних одиниць засвоєння інформації, що дозволяє висловлювати матеріал цілими блоками, зв’язками. Опорний конспект містить близько 4-5 блоків, структура розташування яких повинна бути зручною для відтворення і запам’ятовування, тобто опорні сигнали розташовуються не обов’язково вряд, а різноманітними способами.

3. Акцентування. Матеріал опорного конспекту робиться “рельєфним” шляхом оформлення його в рамки самої незвичної конфігурації, застосуванням різних шрифтів, символів, знаків, квітів, розташуванням слів (по вертикалі, навскоси тощо).

4. Уніфікація. Символіка, вживана як опорні сигнали, повинна бути єдиною. Не допускається таке положення, щоб у різних блоках той самий за зображенням символ мав би різний зміст. Зручно вводити певні позначки-символи для позначення ключових слів або таких, що часто повторюються (або цілих поєднань).

5. Автономність. Кожен з 4-5 блоків опорного конспекту відображається окремо, майже не маючи зв’язків з іншими блоками. Таким чином, якщо один із блоків буде забутий, то останні легко відтворити.

6. Звичні асоціації і стереотипи. Потрібно уміло підбирати ключові слова. Вдалий жарт, образ, анекдот, малюнок тощо дозволяють пожвавити в пам’яті цілу розповідь.

7. Несхожість. Дуже часто при складанні опорних конспектів допускається одна і та ж помилка: вони схожі як дві краплі води. Нескінченні таблиці, круги, трикутники, квадрати тощо – в результаті блоки важко зберегти в довготривалій пам’яті. Опорні конспекти слід урізноманітнити за формою, структурою і графічним виконанням.

8. Простота. Опорний конспект повинен бути простий і для запам’ятовування, і для відтворення. Потрібно уникати химерних шрифтів, складних креслень, малюнків, графіків, діаграм тощо.

9. Чіткість, ясність. Чіткість, ясність, легкість для читання і простота графічних форм з погляду психофізіологічних властивостей людини дозволяють охоплювати оком одночасно групу букв або навіть слів, підвищити швидкість пізнання букв і осмислення побаченого.

10. Колірна гармонія. Опорні конспекти бажано складати в кольорі, психологічний аспект якого полягає у впливі на психічний стан, який може або загальмувати процеси засвоєння, або навпаки, сприяти їм. По-перше, колірне оформлення конспекту повинне забезпечувати чітке і зручне сприйняття, по-друге, сприяти створенню емоційного підйому.

Після того, як створений опорний конспект, необхідно перенести його на плакат або зробити слайд і розмножити.

Наступне заняття з даної дисципліні починається з того, що деякі військовослужбовці (курсанти, слухачі), зазвичай сидячи спиною до дошки, на окремих листочках відтворюють із пам’яті конспект матеріалу попереднього заняття. У той же час 4-5 інших пишуть (малюють) цей конспект на класних дошках.

На другому етапі, коли всі здадуть свої контрольні роботи, практикується усний виклад матеріалу з викликанням до дошки слухача (курсанта). При цьому кожен воїн, курсант (слухач) перевіряє себе, порівнюючи в думці свої відповіді з почутим і побаченим.

Очевидно, що за два навчальні дні конспект стільки раз з’являється перед очима воїна, курсанта (слухача), а матеріал стільки раз кодується-декодується, що забути його неможливо.

Викладач перевіряє знання в повному обсязі, не витрачаючи на перевірку ні хвилини свого позаурочного часу. Причому контроль забезпечується щодня і всіх, оскільки знання перевіряються у згорнутому вигляді.

Якщо вивчення матеріалу було задано для самостійного опрацювання, то на початку наступного заняття ті, хто навчається, у швидкому темпі пишуть із пам’яті лист сигналів і через 10-15 хвилин здають його викладачеві. Він тут же сортує їх стопками (“п’ятірки”, “четвірки”, “трійки”) й оголошує всій групі беззаперечні оцінки. Тим, хто не впорався із завданням або не виконував його, без всяких докорів і повчань у журналі ставиться прочерк, і їм доведеться вивчати і писати лист сигналів ще раз.

Із завданнями і прикладами викладач обходиться інакше: він не виставляє оцінки за їх вирішення і ніяких контрольних робіт не проводить до самого кінця навчального року. На занятті вирішуються, як правило, 2-3 типові завдання, обов’язкові для всіх. Вирішує задачу біля дошки один воїн, курсант (слухач), але останні нічого не пишуть, вони стежать за дошкою, думають, міркують і допомагають. Удома кожен з них повинен вирішити цю задачу повторно, самостійно, так, що навіть найслабкіший в групі зможе впоратися. Важливо, щоб на самостійну підготовку курсант (слухач) індивідуально отримував той або інший набір завдань різного ступеня складності.

Автор даної технології навчання вважає, що кожен повинен вчитися весело, з відвагою і відчувати себе переможцем. Він їх сам приводить до перемоги тим, що постійно збільшує допомогу і контроль. “Бездарних учнів, – пише В.Ф. Шаталов, – не існує”. І своєю багаторічною педагогічною практикою доказує, що в його класах всі діти – розумники і майже всі вчаться на “відмінно”. Використання даної методики підтверджує, що вона забезпечує підвищення інтенсивності навчання в 1,2-1,5 раза.

Методика видатного українського педагога В.Ф. Шаталова отримала широке застосування і розповсюдження в багатьох вітчизняних школах і низки інших країн. Нею успішно оволоділи і користуються вчителі середніх шкіл і викладачі як цивільних, так і військових вузів, але з урахуванням специфіки професійної освіти.