Контроль, оцінювання та оцінка як дидактичні поняття

 

Контроль та оцінка у будь-якому виді людської діяльності завжди справляють суттєвий безпосередній вплив на її якість та ефективність, на ставлення людини до виконання обов’язків, на розвиток почуття відповідальності за стан справ і мотивацію цілеспрямованої діяльності. Коли людина не бажає загубитися серед людей і намагається бути поміченою оточуючими, щоб повною мірою реалізувати свої потенційні можливості, вона потребує постійної оцінки своїх дій. На соціальну оцінку має праве кожна людина, і кожен з нас прагне отримати найповнішу оцінку себе.

Такого самого ставлення до себе вимагає військово-дидактичний процес як специфічний різновид людської діяльності, яка потребує об’єктивної оцінки. Контроль, результатом якого є певна оцінка, має бути:

систематичним, тобто організованим за чітким і оптимальним планом, спиратися на певну обґрунтовану систему і проводитися методично, у суворій послідовності, а також регулярно;

освітнім, тобто має сприяти глибшому засвоєнню об’єктами навчання навчального матеріалу, опануванню практичних навичок та вмінь, їх систематизації, узагальненню та закріпленню;

діагностичним, тобто допомагає аргументованому визначенню стану успішності об’єктів навчання, порівняння засвоєння ними військово-професійних знань, навичок і вмінь та визначення ефективності функціонування всієї військово-дидактичної системи;

виховним (стимулюючим), тобто контроль привчає воїнів до систематичної роботи, дисциплінує, сприяє формуванню відповідальності, активності, самостійності та мотивації навчально-пізнавальної діяльності;

розвиваючим, тобто процес контролю сприяє розвитку у воїнів розумових операцій, фізичних та морально-психічних якостей;

керуючим, тобто визначення конкретного рівня та успішності опанування воїнами військово-професійними знань, навичок та вмінь надає можливість своєчасно вжити необхідних заходів щодо попередження негативних явищ у військово-дидактичному процесі, подолання й усунення недоліків у ньому, внесення певних коректив і доповнень;

оцінювальним, тобто результатом контролю (зазвичай, є певна оцінка, яка сприяє об’єктивному визначенню рівня військово-професійних знань, навичок і вмінь та ефективності всієї військово-дидактичної системи);

всебічним, тобто охоплювати всі аспекти організації та забезпечення військово-дидактичного процесу, глибину, міцність, дієвість і гнучкість військово-професійних знань, навичок і вмінь військовослужбовців;

об’єктивним, тобто неупередженим, відповідати об’єктивній дійсності організації та проведення військово-дидактичного процесу у військовій частини і підрозділі, реальному стану успішності військовослужбовців.

Він повинен обіймати всі ланки навчального процесу і сприяти його вдосконаленню. Тому ці поняття – “контроль” і “оцінка” – є дидактичними поняттями і становлять одну із найважливіших ланок військово-педагогічного (дидактичного або навчального) процесу у військовій частини та підрозділі. Але в більшості підручників з військової педагогіки цю важливу галузь дидактики практично не висвітлено. Контроль чи перевірка результатів навчання мають бути обов’язковим компонентом військово-педагогічного процесу та входити до групи ефективних методів навчання військовослужбовців. Більшість сучасних дидактів, такі як А.М. Алексюк, Ю.К. Бабанський, В.В. Воронов, К. Інгенкамп, Ч. Купісевич, В. Оконь,      П.І. Підкасістий, І.Ф. Харламов підкреслюють особливу значущість контролю та оцінки для здійснення навчально-виховного процесу в сучасних умовах. Наприклад, І.Ф.Харламов виділяє їх в окрему групу методів навчання і визначає як методи перевірки та оцінки знань, умінь і навичок тих, хто навчається. Тут існує кілька причин: по-перше, визнання їх як важливої ланки військово-дидактичного процесу, по-друге, вона, тобто ця ланка, надає можливість об’єктивно оцінити його результати і, по-третє, своєчасно вносити в нього необхідні корективи.

Контроль – це усвідомлене, планомірне спостереження та фіксація вербальних і практичних дій військовослужбовців з метою з’ясування рівня опанування ними програмного матеріалу, оволодіння теоретичними і практичними знаннями, навичками, вміннями та формування у них певних особистісних військово-професійних якостей.

Отже, сутність контролю полягає у з’ясуванні рівня опанування тим, хто навчається, програмного матеріалу, у визначенні дієвості та ефективності організації військово-навчального процесу, в оцінці якості викладання навчальних дисциплін. Контроль чи перевірку результатів навчання трактують у сучасній дидактиці як педагогічну діагностику.

Зарубіжна педагогічна діагностика (грец. diagnōstikos – здатний розпізнавати) є такою ж давньою, як і педагогічна діяльність. Як спеціально організована діяльність, контроль виник у ХVІІІ ст. у Німеччині. К. Інгенкамп таким чином визначає педагогічну діагностику: “ Педагогічна діагностика досліджує навчальний процес, у ході якого вивчаються передумови, умови і результати навчального процесу, з метою оптимізації чи обґрунтування значення його результатів для суспільства”, тобто з’ясовуються:

1) рівень опанування знаннями тими, хто навчається;

2) формування практичних навичок, вмінь та їх міцність;

3) рівень загального розвитку і вихованості;

4) опрацювання й аналіз отриманих результатів;

5) якість і ефективність роботи конкретних педагогів і всієї дидактичної системи;

6) дієвість навчально-методичного і організаційного забезпечення навчального процесу, якість навчально-методичних посібників, рекомендацій та інших дидактичних засобів;

7) певні існуючі прогалини у навчанні та шляхи їх усунення.

У вітчизняній дидактиці термін “педагогічна діагностика” має обмежене застосування. Напевно, виправдовує себе перший, зарубіжний варіант визначення змісту цього терміна. Хоча можна користуватись і традиційними у вітчизняній дидактиці поняттями: контроль – родове поняття; перевірка – процес контролю; оцінка – кількісна фіксація виявленого рівня знань, навичок і вмінь у балах, облік – документальна фіксація в певних документах. Контролю підлягають як окремі воїни, так і навчальна діяльність певних дидактичних систем (військової частини, штабу, командування тощо).

Контроль навчання як складова частина військово-педагогічного процесу і дидактичний захід виконує певні функції, має види, методи і форми, систему критеріїв оцінки якості опанування військово-професійними знаннями, навичками та вміннями. Усі ці дії спрямовані на отримання відповіді на такі запитання: “Яким є істинний стан навчального процесу?”, “Чому так є?”, “Як повинно бути?”, “Чи може бути краще?”, “Що слід робити, щоб стало краще?”, “Чи відповідає зміст дій, що виконуються, критеріям ефективності, оптимальності та нормативним вимогам?” та ін. Відповіді на ці та інші запитання отримують шляхом перевірки всього військово-дидактичного процесу, окремих його ланок і рівня опанування певними військово-професійними знаннями, навичками та вміннями як окремими воїнами, так і військовими підрозділами та частинами. Це надає можливість досить повно охарактеризувати рівень досягнень у військово-навчальному процесі, виокремити позитивні та негативні аспекти в його здійсненні, з’ясувати причини недоліків та визначити конкретні шляхи їх усунення. Уже з цього стислого опису характеру і змісту контролю військово-навчального процесу можна визначити його функції. Різні автори наводять різну їх кількість.

А.М. Алексюк і Ю.К. Бабанський виокремлюють такі функції контролю. Перша – освітня, тобто він сприяє поглибленню, розширенню і вдосконаленню військово-професійних знань, навичок і вмінь воїнів. Нормальний розвиток процесу навчання передбачає два види зворотного зв’язку: “воїн – військовий педагог” (коли контроль здійснює останній) і “воїн – воїн” (самоконтроль воїна). Ці зворотні зв’язки є обов’язковими. Вони забезпечують внесення певних змін, коректив у процес навчання, вдосконалення змісту, методів і форм навчання, коригування стилю діяльності певних посадових осіб.

Об’єктивна оцінка допомагає воїну з’ясувати справжній рівень його успіхів і внести необхідні корективи у власну навчально-пізнавальну діяльність, формує позитивне ставлення як до всього процесу контролю, так і до його результатів. Отже, контроль водночас з’ясовує об’єктивний рівень військово-професійних знань, навичок і вмінь та аргументовано визначає стан успішності тих, хто навчається, у чому і виявляється його друга функція – діагностична, та сприяє їх розвитку. Деякі автори діагностичну функцію контролю визначають як головну.

Третя функція контролю – виховна чи функція стимулювання. Об’єктивний і змістовний контроль позитивно впливає на емоційно-вольову сферу особистості військовослужбовця, сприяє розвитку і формуванню позитивних якостей (наприклад, виховання волі, розвиток почуття відповідальності за власні дії, загартовування характеру, подолання певних негативних рис характеру, відповідальне ставлення до вимог військових статутів, привчання воїнів до систематичної роботи, формування дисципліни навчального процесу і, найголовніше, – розвиток мотивації навчально-пізнавальної діяльності). Такий самий вплив справляє контроль і на педагога, тому що він допомагає йому критично ставитися до самого себе, об’єктивно проаналізувати власну діяльність, відіграє позитивну роль у його подальшій педагогічній діяльності та ін.

Четверта функція контролю полягає у вимірюванні та оцінці знань, навичок і вм інь воїнів. На практиці вона здійснюється шляхом виставляння оцінок. Безумовно, об’єктивна оцінка рівня військово-професійних знань, навичок і вмінь воїнів сприяє формуванню бажання вчитися, вдосконалювати власну бойову майстерність.

У процесі контролю й об’єктивної оцінки результатів військово-навчального процесу відбувається розвиток особистості воїна, що становить п’яту функцію. Будь-який контроль викликає певне психічне напруження особистості та мобілізацію її розумових і фізичних сил, які, у свою чергу, у цьому процесі отримують певний розвиток. Власне, такі ситуації інколи позитивно впливають на загальний розвиток особистості.

Шоста функція контролю зветься прогностично-методичною чи керуючою, яка, в першу чергу, стосується військового педагога і керівників військово-дидактичної системи. Вона допомагає їм з'ясовувати справжній стан речей, критично оцінити результати власної роботи, ефективність використаних методів, методик і форм організації навчання, окреслити як шляхи вдосконалення всього навчального процесу, так і його окремих ланок. Також ця функція справляє безпосередній вплив на воїнів. Контроль допомагає їм прогнозувати власну навчально-пізнавальну діяльність.

Реалізація цих функцій залежить від дотримання його організаторами основних принципів перевірки навчально-пізнавальної діяльності та оцінки знань, навичок і вмінь воїнів. А.М. Алексюк і Ю.К. Бабанський пропонують дотримуватись таких принципів контролю:

а) індивідуальність (за стилем і формами) перевірки й оцінки знань, навичок і вмінь воїнів;

б) систематичність і регулярність здійснення перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій воїнів;

в) урізноманітнення видів і форм контролю;

г) всеосяжність, яка передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання;

д) об’єктивність перевірок та оцінювання;

е) диференційованість контролю та оцінювання;

ж) єдність вимог до контролю.

Перший принцип передбачає індивідуальну роботу з кожним воїном. Оцінюються результати його навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням рівня освіти, життєвого шляху і досвіду, мотивації військової служби й учіння, внеску в підвищення бойової готовності підрозділу, сумлінного ставлення до виконання службових обов'язків, вияву активності в суспільному житті військового підрозділу, рівня дисциплінованості та інших критеріїв, які витікають із конкретних умов життєдіяльності військового підрозділу, специфіки бойової служби та індивідуально-психічних особливостей. Отже, оцінка має бути конкретною оцінкою окремого воїна, а не узагальненою всього підрозділу і не підпадати під вплив тимчасових інтересів.

Систематичність та регулярність знаходяться у взаємозв’язку і не можуть існувати окремо. Вони передбачають здійснення контролю на всіх етапах дидактичного процесу, його сполучення з іншими сторонами службової діяльності воїнів, перевірку опрацювання й опанування вузловими розділами і темами теоретичної та практичної підготовки воїнів. Такі перевірки надають можливість своєчасно вносити необхідні корективи в навчальний процес.

Урізноманітнення форм контролю передбачає застосування різних форм, методів, прийомів і способів для перевірки стану бойової і гуманітарної підготовки воїнів та її якості. Власне, ця різноманітність забезпечує комплексну реалізацію основних функцій контролю та оцінки результатів навчальної діяльності.

Військова діяльність, бойова та гуманітарна підготовка і специфіка бойової служби передбачають охоплення контролем усіх сторін життєдіяльності військ з урахуванням військово-професійних особливостей діяльності кожного воїна, з чого випливає наступний принцип – всеосяжність. Перевірка повинна охоплювати як теоретичну підготовку воїнів, так і міцність опанування практичними навичками та вміннями, а також практичне виконання ними певних видів службової діяльності.

Ця перевірка не повинна бути безадресною, а має торкатися більш важливих і вузлових аспектів навчання військовослужбовців, опанування ними професійно-суттєвих знань, навичок та вмінь.

Принцип об’єктивності контролю передбачає виключення навмисних, суб'єктивних і помилкових оціночних суджень та висновків педагога, які ґрунтуються тільки на поверховому вивченні дій воїнів чи упередженому його ставленні до них. Цей принцип вимагає постійної уваги до всіх елементів військово-дидактичного процесу, систематичного і всебічного аналізу його перебігу, вивчення результатів навчально-пізнавальної діяльності воїнів і опрацювання на цій основі конкретних заходів з метою його вдосконалення.

Принцип диференційованості контролю базується на конкретній оцінці навчальних дій кожного воїна з урахуванням змісту і специфіки кожного предмета бойової та гуманітарної підготовки, особливостей бойової служби всього особового складу військового підрозділу, характеру і специфіки кожного виду військово-професійної діяльності та військового фаху.

Принцип єдності вимог педагогів до воїнів передбачає глибоке знання і розуміння педагогами основних вимог до проведення перевірки, визначення конкретних і стислих критеріїв оцінки її результатів та їх дотримання під час перевірки й оцінки.

Отже, вищевикладені положення доводять правомірність і обґрунтованість віднесення методів контролю та оцінки результатів навчальної діяльності до методів навчання, що надає військово-дидактичному процесу закінченого вигляду, дозволяє об'єктивно оцінити його результати, зробити відповідні висновки та внести потрібні корективи в перебіг і зміст навчально-пізнавальної діяльності воїнів та в навчально-виховний процес. Урешті-решт, дидактичний процес є потрібним не заради процесу, а для досягнення реальних результатів, які можна виявити під час всебічних, об’єктивних, систематичних і диференційованих перевірок.

Реалізація функцій контролю також сприяє розвитку почуття відповідальності у суб’єктів навчання, мобілізує їх для здійснення самоконтролю і самооцінки результатів власної навчально-пізнавальної діяльності та служби, навчальної та військової дисципліни.

Змістовний контроль і об’єктивна оцінка дозволяють своєчасно виявити певні недоліки у військовому навчанні, конкретно визначити недоопрацювання у змісті викладання предметів бойової та гуманітарної підготовки, а також методиці їх проведення, знаходити їх причини та джерела.

Реалізація цих положень залежить від вмілого застосування основних видів, форм і методів контролю та визначення конкретних критеріїв і норм оцінки знань, навичок і вмінь воїнів та військових підрозділів.

Але військова діяльність, бойова і гуманітарна підготовка є настільки різноманітними та змістовними, що іноді важко конкретно оцінити певну властивість чи рівень опанування теоретичними знаннями та практичними навичками і вміннями. Тому необхідно чітко визначити предмет контролю та його критерії (від грец. kritērion – одна з основних ознак, мірило для визначення, оцінки, класифікації чого-небудь). Визначаючи предмет контролю, ми намагаємося врахувати характер і специфіку бойової діяльності та індивідуально-психічні особливості воїнів. Безперечно, основою вибору критеріїв мають бути зміст програм бойової та гуманітарної підготовки, вимоги сучасного бою і специфіка конкретного виду військової діяльності та військового фаху.

Напевно, визначені критерії мають давати відповіді на такі запитання:

1. Яким є рівень опанування воїном різних фактів, правил і відомостей, передбачених у програмах бойової та гуманітарної підготовки?

2. Якою мірою та які предмети справили суттєвий вплив на загальний розвиток військовослужбовців, на формування необхідних для військової діяльності практичних навичок і вмінь?

3. Як оволоділи воїни основними військово-професійними навичками та вміннями, які вкрай необхідні у сучасному бою?

4. Як ефективно воїни застосовують свої військово-професійні знання, навички та вміння у практичній діяльності?

5. Яким чином перебіг і зміст бойової та гуманітарної підготовки впливають на загальний став справ у підрозділі та частині, на формування громадянських настанов і переконань військовослужбовців, на розвиток мотивації військової служби та військово-професійної діяльності тощо?

Таке чітке і конкретне визначення контролю і, відповідно, оцінки процесу навчання військовослужбовців у підрозділах, військових частинах (з’єднаннях) вимагає з боку військового педагога:

- визначення участі кожного військовослужбовця у розв’язанні завдань підрозділу, верифікація своєї думки на їх працю, інформування командирів (начальників) про те, як вони реалізують у своїй діяльності очікування підлеглих, військових колективів;

- створення атмосфери довірливості та доброзичливості для підлеглих з метою забезпечення їм умов вільного висловлювання своїх проблем і думок, прохань і пропозицій;

- формулювання справедливих, конкретних, обґрунтованих і об’єктивних оцінок;

- забезпечення умов для усунення помилок, недоліків;

- створення умов і атмосфери, які сприяли б розвитку як окремого воїна, так і всього військового колективу.

Отже, чітко визначені критерії оцінки результатів перевірки сприяють конкретному визначенню рівня опанування воїнами військово-професійних знань, навичок та вмінь, передбачених програмами бойової та гуманітарної підготовки, формують їх творче ставлення до військово-дидактичного процесу, розвивають їх розумові та фізичні здібності, підвищують рівень бойової та мобілізаційної готовності військових підрозділів і частин та формують мотивацію учіння і досягнення успіхів у навчально-пізнавальній діяльності та військовій службі.