Предмет, основні завдання і структура військової педагогіки

Для визначення педагогіки необхідно насамперед розмежувати поняття її об’єкта і предмета.

У Словнику іншомовних слів визначено, що об’єкт (від лат. objectus – предмет) означає: 1) зовнішній світ, що існує поза нами, незалежно від нашої свідомості і є предметом пізнання, практичної дії суб’єкта; 2) предмет, явище, на які спрямована якась діяльність, наприклад, об’єкт дослідження тощо.

Іншими словами, об’єкт науки – це те, що існує як реальність поза самим вивченням. Кожен об’єкт може вивчатися різними науками.

Так, військовослужбовець вивчається військовою психологією, військовою педагогікою, військовою девіантологією, військовою соціологією, військовою медициною, фізіологією та іншими науками. В той же час кожна наука у цьому об’єкті має власний предмет.

Предмет науки – це те, що кожна наука вивчає в об’єкті. Якщо, наприклад, предметом військової психології є внутрішній психічний світ військовослужбовця та його загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування, то предметом педагогіки є сам процес спрямованого розвитку і формування особистості в умовах її виховання, навчання, самовдосконалення.

Існують ряд підходів до визначення педагогіки як науки. Наприклад, М.М. Фіцули – “Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості людини”; С.У. Гончаренка – “Педагогіка – ...наука про навчання і виховання підростаючих поколінь”; В.В. Ягупова – “Педагогіка розширила свої межі й охопила виховання людини в цілому. Тому буде правильним твердження, що сучасна педагогіка – це наука про виховання людини. Поняття “виховання” тут розуміємо в широкому значенні слова – як навчання, виховання, розвиток, формування і самовдосконалення особистості”.

За аналогією підходів науковців щодо визначення поняття “педагогіка”та враховуючи специфіку військової сфери, можна визначити поняття “військова педагогіка”, встановити предмет цієї галузі педагогічної науки і подати основні категорії.

Розтлумачимо поняття “військова педагогіка” і визначимо місце військової педагогіки у структурі педагогічної науки, використовуючи різноманітні підходи військових педагогів.

На початку розглянемо підходи радянських військових педагогів щодо тлумачення поняття “військова педагогіка”, а також покажемо її об’єкт і предмет.

Наприклад, один із визначних фундаторів військово-педагогічної науки за часів СРСР, доктор педагогічних наук, професор, генерал-майор О.В. Барабанщиков, а також його колеги   В.П. Давидов, М.Ф. Феденко та інші визначають, що військова педагогіка – це наука про комуністичне виховання і навчання радянських воїнів.

Вони визначили, що об’єктом військової педагогіки як науки є цілеспрямована педагогічна діяльність командирів… з метою вироблення у воїнів високих морально-політичних і бойових якостей, озброєння їх знаннями, навичками, уміннями, підготовка воїнів і військових колективів до виконання завдань із захисту Батьківщини.

Предметом військової педагогіки за радянських часів вченими визначено закономірності цілеспрямованого впливу на воїнів і військові колективи з метою формування у них високих морально-політичних і бойових якостей, бойової майстерності, розвитку їх розумових та фізичних сил, всього того, що необхідно для підтримання високої бойової готовності, успішного виконання воїнського обов’язку. Військово-педагогічна наука вивчає і розкриває найстійкіші, суттєві зв’язки і відношення між навчанням, вихованням, розвитком та психологічною підготовкою воїнів. Методологічною основою радянської військової педагогіки є марксизм-ленінізм.

Із розвитком військово-педагогічної думки у Російській Федерації у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. ст. колектив військових науковців: А.Я. Анцупов, В.М. Герасимов, М.І. Кулаков, П.А. Корчемний, Л.Г. Лаптєв, В.Г. Михайловський, І.А. Ліпський, В.Ф. Перевалов, С.І. С’єдін, Є.П. Утлік та інші у навчальному посібнику “Військова психологія і педагогіка” (1998 р.) визначили, що військова педагогіка вивчає педагогічні закономірності впливу на військовослужбовців з метою їх навчання і виховання, психологічної підготовки, формування і розвитку у них високих морально-психологічних, інтелектуальних, фізичних і бойових якостей, воїнської майстерності, що необхідні для підтримки високої бойової готовності і виконання військового обов’язку.

Російські військові педагоги визначають, що методологічною основою військової педагогіки є положення теорії: про сутність виховання і його ролі в житті людей і суспільства; про роль морально-психологічного фактора у війні; про фактори формування військовослужбовців (соціальне середовище, виховання, суспільно-трудова діяльність, спадковість тощо); про співвідношення людини і техніки у збройній боротьбі тощо.

У 2007-2008 рр. колектив викладачів ВВНЗ м. Санкт-Петербург, створив підручник “Військова педагогіка” для військових навчальних закладів ЗС Російської Федерації, його автори визначають об’єктом військової педагогіки військовослужбовців і військові колективи. Предметом військової педагогіки, на їхню думку, є військово-педагогічний процес в цілому і безпосередньо педагогічні закономірності навчання, виховання, освіти, підготовки військовослужбовців і військових колективів до успішного рішення службових і бойових завдань.

У цьому підручнику подано таке визначення військової педагогіки, що це – галузь педагогічної науки, що вивчає закономірності військово-педагогічного процесу, навчання і виховання військовослужбовців і військових колективів, їх підготовки до успішного ведення бойових дій і воєнно-професійної діяльності. Це – наука про виховання, навчання та освіту особового складу ЗС, про підготовку підрозділів (частин) до успішних дій в умовах військової діяльності.

Отже, ми бачимо, що тлумачень поняття “військова педагогіка” багато, і вони змінюються з розвитком самої педагогічної науки та засобів збройної боротьби.

Ми пропонуємо варіант визначення поняття “військова педагогіка”, який прийнятий авторами цього навчального посібника − військова педагогіка − це функціональна галузь педагогічної науки про закономірності навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки, формування і самовдосконалення особистості військовослужбовця у військовому середовищі.

На нашу думку, об’єктом військової педагогіки є виховання військовослужбовців у реальній взаємодії учасників військово-педагогічного процесу, а предметом військової педагогіки є сам процес цілеспрямованого розвитку і формування особистості військовослужбовця в умовах її виховання, навчання, психологічної підготовки, розвитку і самовдосконалення у військовому середовищі.

Розглянемо основні завдання військової педагогіки.

Загальним завданням військової педагогіки є прояв, вивчення й обґрунтування законів і закономірностей формування та розвитку особистості військовослужбовця, розробка на цій основі теоретико-методологічних і методичних основ навчання, виховання, саморозвитку і самовдосконалення як спеціально організованого військово-педагогічного процесу.

Тому конкретними завданнями військової педагогіки є:

- обґрунтування військово-педагогічної теорії і практики, яка на сучасному етапі розвитку і трансформації Збройних Сил України до сучасних стандартів має бути тільки гуманістичною та забезпечувати особистісний розвиток військовослужбовця як громадянина держави;

- обґрунтування законів і закономірностей військово-педагогічного процесу;

- вивчення і всебічне осмислення процесу розвитку особистості військовослужбовця Збройних Сил України як громадянина-патріота, а також тих глибинних залежностей, які існують між її формуванням, розвитком і вихованням;

- визначення мети, завдань, змісту і результатів виховання і навчання військовослужбовців Збройних Сил України;

- обґрунтування ефективних та водночас гуманних, сучасних військово-педагогічних методик і технологій;

- вивчення й узагальнення практики та передового досвіду психолого-педагогічної діяльності військовослужбовців;

- впровадження результатів і рекомендацій педагогічних досліджень у військову практику;

- прогнозування розвитку військово-педагогічної теорії та практики.

Військова педагогіка виконує дві основні функції: теоретико-пізнавальну і нормативно-практичну. Перша функція наголошує, що військова педагогіка є галуззю педагогічної науки, яка покликана досліджувати теоретичні проблеми організації навчання, виховання, саморозвитку, самовдосконалення військовослужбовців у Збройних Силах України, висвітлювати основні закони та закономірності виховання українських військовослужбовців, обґрунтувати цілі, ідеали, зміст військового виховання, озброїти офіцерів і сержантів стрункою системою теоретичних знань щодо сучасної технології виховання і навчання військовослужбовців у конкретних навчально-виховних системах в умовах розвитку і трансформації до євроатлантичних стандартів вітчизняних ЗС, надати всьому цьому процесу державно-патріотичний і військово-професійний характер.

Друга функція спрямована на озброєння командирів (начальників) конкретними практичними знаннями, навичками та вміннями, методиками щодо організації та проведення загальних педагогічних заходів у масштабі як цілих навчально-виховних систем, так і конкретних. Тому що, не маючи теоретичних знань про військово-педагогічний процес, не володіючи практичними методами та формами проведення цього процесу у військовому підрозділі (частині), жоден офіцер (сержант), навіть будучи від природи обдарованим високими якостями справжнього майстра, не зможе успішно розв’язувати виховні проблеми. Якраз на саме це звертав увагу  К.Д. Ушинський: “Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне й обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво, воно, крім знань, вимагає здібностей й нахилу, і як мистецтво, воно прагне до ідеалу, якого вічно намагається досягти і який цілком ніколи недосяжний: до ідеалу довершеної людини”.

Розглянемо структуру військової педагогіки. У Словнику іншомовних слів слово “структура” (лат. structura − побудова, розміщення) означає: внутрішня будова і зв’язок складових частин чого-небудь.

Український військовий педагог В.В. Ягупов пропонує таку структуру педагогічної науки:

1. Історія педагогіки.

2. загальна педагогіка.

3. Галузеві педагогіки.

Щодо поділу педагогічних наук за галузями, то їх нараховується близько двадцяти. Умовно ці педагогічні науки поділяються на: - загальні;

- функціональні.

Загальні − дошкільна педагогіка, шкільна педагогіка, соціальна педагогіка, превентивна (попереджувальна) педагогіка; спеціальні науки, що досліджують навчання і виховання дітей з певними вадами: сурдопедагогіка; тифлопедагогіка; олігофренопедагогіка.

Функціональні − педагогіка вищої школи (в тому числі технікуми, коледжі), педагогіка професійно-технічної освіти; галузеві педагогіки: авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня; педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації й перекваліфікації спеціалістів та робітничих кадрів тощо.

Подамо структуру, тобто внутрішню будову, основні складові частини військової педагогіки як науки (рис. 1.6).

 

Рис. 1.6. Структура військово-педагогічної науки

 

пройшовши довгий шлях розвитку, військова педагогіка перетворилася сьогодні на розгалужену систему військово-педагогічних наук. Коротко розглянемо зміст складових військово-педагогічної науки.

Історія військової педагогіки як галузь військово-педагогічної науки вивчає стан і розвиток педагогічної теорії та практики на різних етапах розвитку військової сфери суспільства, досліджує розвиток військового виховання як суспільного явища, з’ясовує причини виникнення військово-педагогічних теорій та їх історію, узагальнює позитивний досвід навчання і виховання воїнів у попередні епохи та виявляє їх закономірності.

з агальні основи військової педагогіки – базова наукова дисципліна, яка вивчає загальні закономірності виховання   військовослужбовців, розробляє теоретико-методологічні та методичні засади військово-педагогічного процесу у військових частинах (підрозділах, установах тощо). Традиційно загальні основи військової педагогіки складаються з чотирьох розділів: предмет і завдання військової педагогіки; розвиток і формування особистості  військовослужбовця; військово-педагогічний процес; методологія і методика військово-педагогічного дослідження.

Теорія навчання воїнів (військова дидактика). Загалом військова дидактика відповідає на запитання: “Чому вчити?” (дає наукове обґрунтування змісту навчання) і “Як вчити?”, водночас “Кого, для чого і як вчити?” Таке визначення військової дидактики є традиційним.

Але сучасні умови розвитку вітчизняної військово-педагогічної науки, а також соціальні запити до ЗС України свідчать про те, що таке визначення військової дидактики вимагає суттєвого уточнення. Це диктується тим, по-перше, що обсяг знань, які необхідні військовому спеціалісту, швидко зростає. Сьогодні робити акцент на опануванні військовослужбовцями тільки певної сукупності знань не можна. Кожному воїну необхідно прищепити вміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватися у сучасній військовій інформації. Це означає, що військова дидактика має бути спрямована до особистості воїна, який навчається. Процес навчання необхідно організувати таким чином, щоб він умів самостійно вчитися, сформував у себе навички та вміння до самоосвіти.

По-друге, це – пізнавальна діяльність воїнів, яка має свої, притаманні тільки їй, психологічні та фізіологічні закономірності. Напевно, сучасна військова дидактика повинна враховувати і ці закономірності.

Отже, військова дидактика − це галузь військово-педагогічної науки, яка вивчає, досліджує, узагальнює та обґрунтовує цілі, закономірності, принципи, зміст, форми та методи навчального процесу, взаємодію суб’єктів навчання, вплив цих  педагогічних явищ на формування особистості військовослужбовця, бойову і гуманітарну підготовку та злагодження військових підрозділів.

Психологічна підготовка – це галузь військової педагогіки, що вивчає, досліджує, узагальнює та обґрунтовує процес цілеспрямованих дій військових педагогів (командирів (начальників), що має на меті сформувати і закріпити у воїнів психологічну готовність та стійкість до психотравмуючих факторів, переважно на основі самоудосконалення особистісних і розвитку професійно важливих якостей, набуття досвіду успішних дій у змодельованих умовах бойової обстановки.

Теорія військового виховання − це сукупність однорідних і внутрішньоузгоджених наукових педагогічних тверджень, знання яких дозволяє формувати та розвивати особистість воїна та впливати на військовий колектив згідно з визначеними цілями загального і військового виховання. Вона покликана озброїти вихователів професійними знаннями, педагогічними навичками та вміннями і практичним досвідом організації виховної роботи у ЗС України. Існують також окремі теорії виховання. Наприклад, теорія військово-професійного виховання, теорія національного виховання, теорія морального виховання, теорія екологічного виховання, теорія фізичного виховання, теорія виховання в колективі та через колектив та інші, які складають підвалини для обґрунтування загальної теорії виховання військовослужбовців.

Педагогіка вищої військової школи – це галузь військово-педагогічної науки, яка вивчає закономірності навчально-виховного процесу у вищих військових навчальних закладах, специфіку отримання вищої освіти військовослужбовцями.

Серед основних функціональних військово-педагогічних наук, які знаходяться у стадії становлення і розвитку, можна відмітити такі:

Соціальна військова педагогіка − галузь загальної військової педагогіки, наука про закономірності та механізми становлення і розвитку особистості військовослужбовця у процесі здобуття освіти та виховання у Збройних Силах, а також військово-соціальна діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності військовослужбовців у процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Превентивна (попереджувальна) військова педагогіка − це галузь військової педагогіки, яка займається обґрунтуванням теоретичних і практичних проблем виховання важковиховуваних військовослужбовців, попередження таких антисоціальних явищ, як наркоманія, алкоголізм тощо у ЗС.

Педагогіка військового управління − галузь педагогіки, що встановлює загальні закономірності службової діяльності, спрямованої на навчання і виховання особового складу в структурі основних функцій управлінської діяльності військового керівника, здійснює теоретичне і методологічне обґрунтування технологій виконання цих функцій і розробляє принципи, методи, форми навчання і виховання військовослужбовців безпосередньо в умовах професійної діяльності.

Окремий статус має порівняльна військова педагогіка – наука про порівняння систем підготовки військовослужбовців та військової освіти в різних країнах (порівняно з вітчизняною).

Отже, військово-педагогічна наука створює струнку систему і спрямована на вирішення проблеми – підготовки військовослужбоців до виконання завдань щодо захисту національних інтересів держави. Для вирішення цих проблем вона має тісні зв’язки з іншими науками та співпрацює з ними.

Зв’язки військової педагогіки з іншими науками. велике значення для розвитку військової педагогіки мають її зв’язки з іншими науками: філософією, психологією, педагогікою, соціологією, антропологією, фізіологією людини, генетикою, етнографією, математикою та ін. Зміцнюючи та удосконалюючи ці зв’язки, військова педагогіка запозичує й інтерпретує відповідно до предмета свого дослідження ідеї інших наук, які допомагають глибше проникнути в сутність військового навчання і виховання та розробляти їх теоретичні основи.

Так, філософські науки дають змогу військовій педагогіці визначити сутність і цілі виховання, об’єктивно врахувати дію загальних закономірностей розвитку суспільства, дають оперативну інформацію про зміни, які відбуваються в науці і суспільстві, сприяють корегуванню спрямованості виховання. Наприклад, сьогодні формується і розвивається нова галузь філософської науки – філософія військової освіти, розвиток якої обумовлено, передусім, еволюцією основних філософських концепцій щодо ролі людини у світі, проблем війни та миру. Згідно із сучасними філософськими концепціями, Людина стає центром наукової картини світу. Відповідно, у цьому контексті потребує осмислення проблема “олюднення Людини” (І.А. Зязюн) у сфері освіти, проблема її гуманізації.

Філософія сучасної військової освіти в Україні намагається відповісти на такі запитання: З якими освітніми концепціями щодо підготовки військових фахівців Україна входить у ХХІ століття? Яким чином військова освіта має допомогти військовослужбовцю самоактуалізуватися протягом служби? Відповіді на ці запитання сприяють визначенню сенсу людського буття, взаємин Людини зі світом, призначенню військової освіти й моделі педагогічної технології у національній системі освіти. У цьому аспекті становиться зрозумілим намагання ЮНЕСКО розробити ефективну освітню модель ХХІ століття і таким чином подолати загальносвітову кризу в освіті.

Прикладне значення філософії освіти підкреслюється у роботах С.І. Гессена “Основи педагогіки”, в якій завданням освіти вважається філософське осмислення культурних цінностей, і Б.С. Гершунського “Філософія освіти для ХХІ століття”, на думку якого предмет філософії освіти – це самостійна галузь наукових знань і наукова парадигма.

Таким чином, філософія освіти, на думку багатьох вітчизняних дослідників (Г.О. Балл, І.Д. Бех, І.А. Зязюн, В.С. Лутай, С.О. Черепанова, ін.), має власний предмет дослідження – “виявлення і вирішення (урівноваження) суперечностей між найширшими уявленнями про світ, суспільство і місце людини в ньому і педагогічною дійсністю та її відображенням цією спеціальною наукою”. Сучасна філософія освіти в Україні, на думку академіка І.А. Зязюна, має бути тільки гуманістичною. Він наголошує, що найважливіше у цьому підході не формування в тих, хто навчається, окремих нормативних знань, а механізмів самоучіння, саморозвитку, самовиховання з урахуванням максимального вияву індивідуальних здібностей кожного.

Відповідно, на основі гуманістичної філософії освіти поступово має відбуватися перехід сучасної військово-педагогічної системи на нову – гуманістичну парадигму, в центрі якої має бути особистість військовослужбовця у всіх її взаємозв’язках і опосередкуваннях.

Соціологія дає чітке уявлення про роль соціального середовища у формуванні особистості, розкриває основні механізми соціалізації людини. На основі знань з анатомії та фізіології про будову і життєдіяльність людського організму як єдиного цілого, про морфологічні та функціональні закономірності й особливості вікового розвитку нервової, кістково-м’язової, ендокринної, серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, деяких органів тіла, тканин і клітин, педагогіка розробляє умови раціональної організації педагогічного процесу, правильного режиму навчання, виховання, освіти, зміст і методи фізичного, трудового виховання та ін. Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність озброює військову педагогіку розумінням фізіологічних механізмів засвоєння знань, формування умінь, навичок, звичок, допомагає науково обґрунтувати умови і способи навчально-виховної діяльності у військовому середовищі.

На основі знань з генетики про залежність спадковості людини від її генотипу, досить складну природу генетичної мутації, функціонально-спрямовану дію генів і хромосом, високу пластичність людського організму військова педагогіка критично переоцінює чимало сталих положень про закономірності людського розвитку, намагається обґрунтувати оптимальні умови для всебічного розвитку кожного військовослужбовця, формування його особистості у військово-професійній діяльності.

Особливе значення для військової педагогіки має її зв’язок із психологією і військовою психологією. Спираючись на знання загальних закономірностей і механізмів функціонування і розвитку психіки людини, її особистісного формування, розвитку, самоактуалізації, різноманітних психічних, психологічних і соціально-психологічних зв’язків і залежностей, характерних для військово-педагогічного процесу, військова педагогіка обґрунтовує гуманістичні шляхи, прийоми, способи та форми навчання і виховання особистості військовослужбовця, які призводять до бажаних змін у його внутрішньому світі та у поведінці. Кожний розділ військової педагогіки знаходить опору у відповідному розділі психології: військова дидактика, наприклад, спирається на закономірності функціонування пізнавальних, емоційних, вольових і мотиваційних процесів людини; теорія військового виховання базується на психології особистості та психології групи. Інтеграція наук призвела до виникнення суміжних галузей, наприклад, військової педагогічної психології.

Для всебічного обґрунтування військово-педагогічного процесу військова педагогіка використовує здобутки історії та літератури, географії й антропології, медицини та екології, економіки й археології, кібернетики, математики, теорії соціального управління та інших наук.

Отже, ми розглянули структуру військової педагогіки як науки та основні її взаємозв’язки з іншими науками.

Основу військово-педагогічної теорії складають базові категорії – найширші, провідні поняття військової педагогіки. Такими категоріями у військовій педагогіці є військове виховання, військове навчання, військова освіта, військово-педагогічний процес. Ретельніше ці педагогічні категорії ми розглянемо в наступних розділах. Також військова педагогіка широко оперує такими загальнонауковими поняттями, як розвиток і формування.

Поняття “розвиток” має неоднозначний зміст. С.У. Гончаренко так його визначає: “Розвиток особистості – процес формування особистості як соціальної якості в результаті його соціалізації і виховання”. За Г.С. Костюком розвиток “не обмежується кількісними змінами, зростанням того, що вже є, а містить “перерви безперервності”, тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе”.

Отже, розвиток – це процес і результат кількісних і якісних змін в організмі людини.

Формування – це надання певної форми, завершеності процесу становлення особистості, досягнення нею рівня зрілості та стабільності. Інакше кажучи, формування − це процес становлення людини як соціальної істоти під впливом різноманітних факторів, наприклад, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних, педагогічних тощо. Процеси формування, розвитку і виховання особистості взаємопов’язані та взаємообумовлені.

Специфіка бойової діяльності та особливості військового виховання передбачають необхідність таких його ознак, як системність, цілісність, комплексність, планомірність, націленість на конкретний практичний результат, неперервність, тривалість і організованість. Ці та інші категорії у наступних розділах навчального посібника будуть аналізуватися досить глибоко і всебічно.

Таким чином, військова педагогіка водночас є галуззю педагогічної науки і навчальним предметом, в якому виявляється діалектичний взаємозв’язок теорії та практики.

Отже, у загальному військова педагогіка – це наука про виховання військовослужбовців. Вона є наукою, тому що має:

- чітко визначений власний предмет;

- зафіксовані закони та закономірності між педагогічними явищами, що складають предмет військової педагогіки;

- встановлені закони та закономірності дозволяють прогнозувати майбутній розвиток досліджуваних військово-педагогічних явищ;

- для їх вивчення застосовуються об’єктивні методи дослідження.