Класифікація форм організації навчання воїнів

Загальні форми навчання особового складу автори підручників радянської військової педагогіки (О.В. Барабанщиков, В.П. Давидов, 1988 р.) поділяють на три групи:

1. Навчально-планові (теоретичні, практичні, тренувальні заняття, бойові стрільби і пуски ракет, навчання).

2. Службово-планові (паркові дні та дні сезонних регламентних робіт).

Суспільно-планові (позаурочні) – технічні гуртки, школи передового досвіду, військово-спортивні секції, конкурси, вікторини тощо.

 

Російські військові педагоги (“Військова педагогіка”, 2008 р.) поділяють форми навчання на загальні і специфічні. Загальні форми навчання ними класифікуються:

- за спрямованістю підготовки особового складу – теоретичні і практичні;

- за організацією тих, хто навчається, –  колективні, групові, індивідуальні;

- за місцем проведення заняття –  класні і польові;

- за місцем у навчальному процесі – навчально-планові, службово-планові, позаслужбові.

Специфічна форма навчання може застосовуватись під час бойових стрільб, пусків ракет, ведення розвідки, проведення імітації.

Вони зазначають, що в сучасній військовій педагогіці сформувалася така класифікація форм навчання військовослужбовців:

- навчально-планові;

- службово-планові;

- позаслужбові;

- специфічні та ін.

Практика показує, що одинична форма навчання (вид заняття) вирішує окремі навчальні завдання, і тільки поєднання їх у дидактичні цикли занять дозволить досягати мети професійного становлення військовослужбовців в частині (на кораблі).

Необхідність об’єднання форм навчання у дидактичні цикли занять, а в подальшому упровадження в систему навчання воєнного спеціаліста продиктовано також комплексним характером діяльності військовослужбовця та особливостями засвоєння ними отриманих знань. Вищеназвані причини обумовлюють застосування адекватних форм навчання, визначають їх зміст та характер реалізації. Це продиктовано також метою заняття і категорією тих, хто навчається.

 

 

На сучасному етапі розвитку дидактичної науки існує кілька варіантів класифікації форм організації навчання. В. Оконь поділяє їх на три групи: робота під час занять, домашня робота, робота після занять. Науково обґрунтовану класифікацію дає польський дидакт Ч. Купісевич на основі таких критеріїв:

- кількість об’єктів навчання (індивідуальна і групова форми організації навчальної діяльності);

- місця навчальної діяльності об’єктів навчання (навчання в класах під час лекцій, лабораторна робота, екскурсія, виробнича робота, домашня робота, заняття на промислових підприємствах тощо);

- час продовження дидактичного заходу (лекційні та позалекційні).

 

 

 

Враховуючи вищевикладене, специфіку навчання й бойової діяльності особового складу підрозділів, військових частин (з’єднань), за основу класифікації організаційних форм навчання військовослужбовців можна взяти такі критерії:

- характер бойових завдань, які вирішуються, і специфіка навчальних завдань;

- місце здійснення навчального заходу;

- характер навчальної діяльності суб’єктів (об’єктів) навчання;

- час здійснення дидактичних заходів;

- кількість суб’єктів навчання;

- характер керування навчальною діяльністю суб’єктів навчання.

На основі першого критерію можна визначити загальні та специфічні форми організації навчання військовослужбовців. До загальних організаційних форм навчання відносять різноманітні навчальні заходи, які використовуються у всіх видах збройних сил і родах військ. Це, переважно, різноманітні форми навчальних занять, практичної підготовки. Спеціальними організаційними формами є ті види занять, які використовуються тільки в певних видах збройних сил та родах військ. Наприклад, у військах Повітряних сил − це комплексні заняття, у військах зв’язку − окремі та комплексні тренування. Вони відбивають специфіку бойової діяльності воїнів різних видів збройних сил і родів військ і, відповідно, мають тільки їм властиві організаційні структури, комплектування навчальних груп, тривалість заняття. Наприклад, часткові тренування у військах зв’язку здійснюються щоденно, а комплексні тренування − раз на місяць з метою закріплення та удосконалення отриманих знань, практичних навичок і умінь як окремих воїнів, так і вузлів зв’язку в цілому.

Відносно місця здійснення навчального заходу можна виділити класні та позакласні заняття. Різновидами класних занять є: розповідь, пояснення, оповідання, бесіда, лекція, семінарські та групові заняття, лабораторні та практичні роботи, індивідуальні навчальні заняття, самостійні заняття під керівництвом військового педагога, групові вправи, тактичні (тактико-спеціальні) заняття, командно-штабні навчання та військові ігри, консультації, контрольні заходи тощо. До позакласних організаційних форм навчання можна віднести групові вправи, стажування, тактичні (тактико-спеціальні) заняття і навчання, практичні заняття на місцевості (у навчальних центрах, на полігонах), на навчальних командних пунктах, на озброєнні та військовій техніці тощо.

Місце проведення занять має важливе значення, тому що відповідна обстановка, моделювання навчальної ситуації можуть активізувати навчальну діяльність воїнів або навпаки, нейтралізувати та, що вкрай небажано, зашкодити процесу їх навчання. Для військової діяльності, яка має переважно практичний характер, надзвичайно важливими є польові заняття. Під час здійснення цих заходів поглиблюються та закріплюються теоретичні знання, отримані під час класних занять. Місце проведення занять визначається у програмах бойової та гуманітарної підготовки, конкретизується у розкладах занять роти (батареї) на тиждень. Вище було наголошено, що видатні вітчизняні воєначальники підкреслювали особливу роль польової виучки у підготовці військ.

За характером навчальної діяльності суб’єктів (об’єктів) навчання можна визначити теоретичні (лекція, бесіда, розповідь, консультація, пояснення, контрольні заходи тощо) і практичні (лабораторні, практичні, індивідуальні навчальні заняття, тактичні (тактико-спеціальні) заняття і навчання, воєнні ігри, командно-штабні навчання, виконання індивідуальних завдань, різні види практик, стажування тощо) заняття.

У зв’язку з тим, що військова діяльність носить переважно практичний характер, необхідно збільшувати кількість практичних занять. А теоретичні заняття, відповідно, повинні мати прикладне спрямування.

За часом здійснення дидактичних заходів можна говорити про навчально-планові (теоретичні, практичні, тренувальні заняття та ін.), службово-планові (паркові дні, регламентні роботи тощо) і позапланові (технічні та інші гуртки, військово-спортивні секції, вікторини тощо) організаційні форми навчання військовослужбовців. Навчально-планові заняття, їх вид визначаються програмою бойової підготовки відповідних військових підрозділів, службово-планові − планами бойової та гуманітарної підготовки, планами відповідних відділів і служб тощо.

Безумовно, бойова майстерність як окремих воїнів, так і підрозділів формується та вдосконалюється під час проведення навчально-планових занять. Основною формою її формування є групові вправи, які є основою практичного навчання воїнів, формування та вдосконалення конкретних навичок та вмінь. Групові вправи виконуються на місцевості (в навчальних центрах, на полігонах тощо). Дозволяється окремі їх етапи проводити у спеціальних класах, які обладнано зразками озброєння та бойової техніки, тренувальною апаратурою, із залученням необхідної кількості персоналу, який їх обслуговує. Тривалість групових вправ може досягати двох-трьох діб. Вони можуть бути двосторонніми та односторонніми, з позначеним умовним супротивником, з бойовою стрільбою тощо.

З офіцерами і штабами можуть проводитися командно-штабні навчання і воєнні (військово-спеціальні) ігри, які організуються з найважливіших комплексних тем оперативно-тактичної, тактичної і тактико-спеціальної підготовки. Командно-штабні навчання є вищою формою підготовки органів управління, спільного навчання командирів, офіцерів штабів, управління, служб і відділів. Вони є комплексними дидактичними заходами і проводяться, як правило, за темами, які містять у собі питання бойової та мобілізаційної готовності, підготовки і ведення бойових дій, управління військами та їх всебічного забезпечення. На цих заняттях ті, хто навчається, виконують увесь комплекс функціональних обов’язків щодо управління певними військовими підрозділами та частинами у складі органів управління, в умовах конкретно створеної обстановки, яка безперервно розвивається і є характерною для сучасних бойових дій. Для підготовки і проведення командно-штабного навчання створюється відповідний апарат керівництва і посередників. До складу такого апарату, як правило, входять: керівник, його заступники і помічники; начальник штабу керівництва навчання; штаб керівництва; посередники при посадових особах органів управління, що навчаються, і військ, залучених до навчання; групи імітування та досліджень.

Отже, навчально-планові заняття у формі групових занять, групових вправ, практичної підготовки становлять основу бойової підготовки військ, забезпечують формування і вдосконалення бойової майстерності як окремих воїнів, так і військових підрозділів та частин, сприяють підтриманню їх бойової та мобілізаційної готовності.

Службово-планові заняття провадяться з метою підтримання бойової техніки та озброєння в постійній бойовій готовності та проходять під час паркових днів та регламентних робіт. Вони є дійовою формою технічного навчання особового складу.

Позапланові заняття, які проводяться, як правило, у позаслужбовий час, сприяють поглибленню та закріпленню теоретичних і практичних навичок та вмінь, набутих під час навчально-планових та службово-планових занять.

За кількістю суб’єктів навчання можна виділити індивідуальну і групову форму навчання. Індивідуальна форма навчання є найстарішою, яка відома нам з історії педагогіки. У давнину вона полягала в індивідуальній реалізації певних дидактичних завдань тих, хто навчається, за безпосередньої чи опосередкованої допомоги вчителя. Таке навчання надавало можливість індивідуалізувати як зміст, так і темп навчання, що, в свою чергу, сприяло постійному й водночас дуже докладному контролю як за ходом, так і за результатами пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Завдяки цьому, військовий педагог міг також контролювати власні навчальні дії щодо суб’єкта навчання і, відповідно, вносити певні корективи до них, пристосовуючись до обставин. Таке навчання як у давнину, так і на сучасному етапі дає високий ефект, тому що той, хто навчається, опановує певні знання, практичні навички та уміння в оптимальному для себе часі, враховуючи як власні індивідуально-психологічні особливості, так і обсяг навчального матеріалу. Безумовно, кінцевою умовою отримання таких результатів є висока педагогічна майстерність суб’єктів навчання.

У сучасній дидактиці для визначення такої форми навчання використовуються поняття “індивідуалізація навчання”, “індивідуальний підхід до навчання”. Аналіз сучасної дидактичної літератури та військово-педагогічної практики свідчить про те, що наявність різних підходів до трактування цієї форми обумовлено тим, що автори звертають увагу лише на окремі реально існуючі протиріччя сучасної системи військового навчання:

- між фронтальним викладанням навчального матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння кожним воїном;

- між необхідністю всебічного гармонічного розвитку особистості військовослужбовця та індивідуальним її становленням;

- між соціальним замовленням, зміст якого визначається освітньо-кваліфікаційними характеристиками певних військових фахівців, і навчальним плануванням;

- між необхідністю опанування тими, хто навчається, певним навчальним матеріалом, виходячи із спеціалізації і навчальної програми, та фактичним рівнем його засвоєння;

- між обумовленістю дидактичних методів змістом навчання і необхідністю врахування під час їх вибору індивідуально-психічних особливостей тих, хто навчається;

- між організаційними та методичними формами, досвідом дидактичної діяльності, які мають переважно груповий характер, і необхідністю врахування індивідуально-психічних особливостей тих, хто навчається, тощо.

Отже, аналіз цих протиріч і реально існуючих індивідуальних організаційних форм навчання дає підставу для того, щоб стверджувати, що “індивідуалізація навчання” передбачає такий вибір організаційних форм навчання, які враховують індивідуально-психічні особливості тих, хто навчається. У зміст цього поняття, безумовно, входить й індивідуальний підхід до кожного воїна. Тому ці поняття не можна протиставляти.

У навчанні військовослужбовців строкової служби є певні труднощі в реалізації проблеми індивідуалізації навчання. По-перше, навчальні програми практично не передбачають індивідуалізацію навчання. По-друге, військовослужбовці дуже відрізняються один від одного рівнем як розумового, так і фізичного розвитку. По-третє, вони мають слабкі навички та уміння самостійної роботи з навчальною літературою. По-четверте, відчувається нестача кваліфікованих військових педагогів, які були б здатні її організувати та здійснити.

Але у будь-якому разі у кожній популяції є 1-3% осіб, які мають високий рівень розвитку здібностей, і 10-20% осіб, які мають рівень розвитку вище середнього. Тому такі воїни заслуговують на особливу дидактично-виховну увагу до себе. Безумовно, фронтальна форма навчання, прийнята у бойовий та гуманітарній підготовці, не сприяє  всебічному розвитку воїнів. У зв’язку з цім військовий педагог повинен працювати з ними за окремим планом шляхом індивідуальних завдань, залучення їх до активної роботи у різних гуртках, з товаришами по службі з метою надання їм певної допомоги. Таких воїнів доцільно залучати до громадської роботи.

Зміст і організація навчального процесу у ЗС України головною формою навчання воїнів передбачають, передусім, колективну форму роботи. Основними формами групового навчання є групові заняття і вправи.

Групові заняття – це форма навчальних занять, за якої військовий педагог пояснювально-лекційним методом викладає новий навчальний матеріал, методом опитування контролює засвоєння матеріалу тими, хто навчається, домагається його закріплення, методом творчих і конкретних рекомендацій спрямовує самостійну роботу воїнів.

Групові вправи використовуються під час вивчення оперативно-тактичних, тактичних і тактико-спеціальних дисциплін. Вони проводяться у вигляді тактичних (тактико-спеціальних) занять і навчань, командно-штабних навчань і воєнних (воєнно-спеціальних) ігор тощо.

Отже, основними організаційними формами навчання військовослужбовців є групові заняття і вправи, під час проведення яких відбувається оволодіння певною сукупністю теоретичних знань та їх поглиблення, формування практичних навичок і вмінь, удосконалення індивідуальної та колективної бойової майстерності. Враховуючи особливості бойової діяльності військовослужбовців, військовий педагог повинен особливу увагу приділяти груповим вправам, які формують військову майстерність, сприяють її вдосконаленню, загартовують емоційно-вольову сферу особистості військовослужбовця.

За характером керування навчальною діяльністю тих, хто навчається, відокремлюють заняття під керівництвом військового педагога і самостійну роботу. Формування всебічно і гармонійно розвинутої та творчої особистості воїна відбувається як під впливом організованого навчально-виховного процесу, так і завдяки індивідуальним намаганням самих воїнів. Ніхто не може отримати знання просто так, їх можна отримати тільки завдяки власним зусиллям. Тому актуальними є слова В. Лібкнехта про те, що до знань немає проторованих шляхів: тут необхідно кожному самому працювати і підніматися вгору, яким би добрим не був дороговказ. Цю ж думку підтримував Л.М. Толстой, коли він підкреслював те, що знання є тільки тоді знаннями, коли вони набуті зусиллями власного мислення, а не за допомогою пам’яті. Тому військові педагоги мають більше уваги звертати на організаційні засади самостійної роботи воїнів, опрацювання і вдосконалення методики.

 

 

Рис. 2.16. Самостійна підготовка офіцерів

 

Організація самостійної роботи (рис. 2.16) військовослужбовців та її тривалість є гарантованим розпорядком дня військової частини. Зміст і тривалість самостійної роботи воїнів відбиваються в розкладі занять роти на тиждень. Тому вона є інтегральною частиною військово-дидактичного процесу і водночас його важливим доповненням. Самостійна робота − це основний вид оволодіння матеріалом у вільний від навчальних занять час для більшості воїнів, які мають навички та уміння самостійної роботи над літературою, зразками бойової техніки і озброєння. Головною метою цієї роботи є забезпечення умов для поглиблення знань, вдосконалення практичних навичок і вмінь, отриманих під час планових занять. Безумовно, про ефективність самостійної роботи можна говорити лише тоді, коли воїни займаються добровільно, ця робота стає для них внутрішньою потребою і реалізується з певним почуттям відповідальності.

Отже, ефективність самостійної роботи визначається, в першу чергу, особистим фактором, тобто здібностями, мотивацією, навичками й уміннями самостійної роботи, активністю, свідомістю, відповідальністю об’єктів навчання та їх прагненням до самовдосконалення.

Також для ефективності цієї роботи від військових педагогів вимагається створення організаційно-матеріальних умов для її здійснення. Воїнів необхідно забезпечити відповідною літературою, порадниками, зразками бойової техніки та озброєння, методично правильно оформленими приміщеннями.

Однією з важливих умов цих заходів є їх методичне забезпечення з боку військових педагогів. Воно має включати методичні розробки та вказівки до опрацювання певних тем, визначення конкретних завдань до самостійної роботи під час класних занять, надання кваліфікованої допомоги воїнам під час опрацювання навчальних питань, навчання практиці самостійної роботи над навчальною літературою, занотовування матеріалу, що вивчається, тощо. Наприклад, зміст постановки завдань на самостійну роботу під час класних занять включає:

- ясне, чітке і докладне визначення мети та змісту самостійної роботи над даною темою;

- чітке визначення зв’язку матеріалу, що вивчається, з попереднім і підкреслення його значення для майбутньої навчальної діяльності;

- зацікавлення воїнів матеріалом, що вивчається, і спонукання до активної і свідомої роботи;

- відповідність змісту завдань розумовим і фізичним здібностям тих, хто навчається, і сприяння їх подальшому розвитку тощо.

Існують різні варіанти організації самостійної роботи воїнів. У підрозділах, де воїни мають переважно однаковий рівень розумових здібностей, самостійну роботу можна організовувати шляхом самостійного вивчення літератури і записування важливих моментів матеріалу, що вивчається. Від військових педагогів вимагається тільки забезпечення необхідних умов для її здійснення і надання кваліфікованої консультації та допомоги.

Через те, що воїни мають різний рівень розумових здібностей, освіти, розвитку навичок і вмінь самостійної роботи, можна запропонувати організувати їх самостійну роботу в малих групах по 2 – 5 осіб, де вони можуть займатися, виходячи, по-перше, з рівня опанування навчальним матеріалом, по-друге, з урахування індивідуально-психологічних особливостей кожного з них, по-третє, завдання колективного темпу навчальної діяльності. Роботою таких груп повинен керувати особисто командир взводу, його заступник або спеціально призначені офіцери. Результати роботи таких груп можна розглядати й аналізувати шляхом дискусій.

Предметом особливої уваги військових педагогів повинні бути ті воїни, які мають слабкі навички та вміння самостійної роботи з літературою. Таким воїнам необхідна особлива допомога та консультації. До них можна прикріпити тих воїнів, які мають гарні успіхи в навчанні та добре опанували методику самостійної роботи.

Організовуючи і здійснюючи самостійну роботу воїнів, не можна забувати про постійний контроль за її ходом і об’єктивну оцінку її результатів. Змістовний і об’єктивний контроль дисциплінує воїнів, сприяє ефективному використанню часу на самостійну роботу, підвищенню її результатів. Водночас такий контроль повинен вчити воїнів практиці самооцінки і самоконтролю.

Кожна сумлінна робота потребує заохочення. Тому військовий педагог має вміло використовувати дисциплінарну практику для об’єктивної оцінки результатів самостійної роботи воїнів і підвищення її ефективності.

Суттєвий вплив на перебіг і результати самостійної роботи воїнів справляє відповідна організація відпочинку воїнів. Наприклад, не виправдовують себе ті самостійні заняття, які організуються під час сну воїнів. По-перше, головний мозок воїна у будь-якому разі вимагає необхідної кількості часу на відпочинок, під час якого в ньому відбуваються відповідні фізіологічні реакції. По-друге, такі заходи не сприяють формуванню позитивної мотивації до самостійної навчально-пізнавальної діяльності, а навпаки, гальмують її. Взагалі з метою поліпшення роботи психіки воїна необхідно чергувати різні види його діяльності.

Таким чином, форма організації навчання військовослужбовців є важливою дидактичною проблемою, яка справляє безпосередній вплив на результативний компонент процесу навчання. Вона тісно пов’язана з методами і засобами навчання, тому що кінцевий результат навчання воїнів визначається комплексом дидактичних умов, серед яких важливе місце посідають організаційні форми навчання, які характеризують зовнішній бік військово-дидактичного процесу і тісно пов’язані з кількістю суб’єктів навчання, часом і місцем проведення та порядком його організації.

Форми навчання безперервно вдосконалюються, з’являються  нові різновиди. Необхідно зауважити, що вони використовуються у тісному зв’язку з методами навчання. Така сукупність і визначає вид заняття.

Види навчальних занять

Найважливіша частина підготовки військ, у ході якої реалізуються дидактичні закони, закономірності, принципи і методи навчання, – навчальні заняття. Під час їх проведення здійснюється здобуття військовослужбовцями теоретичних і практичних знань, отримання ними професійних вмінь і навичок.

 

 

Керівними документами з організації оперативної, бойової підготовки в ЗС України, освітнього процесу у ВВНЗ передбачені такі види навчальних занять:

-лекції;

- семінари;

- лабораторні заняття;

- практичні заняття;

- групові вправи і заняття;

- індивідуальне заняття;

- тактичні (тактико-спеціальні) заняття і навчання;

- командно-штабні навчання;

- військові (спеціальні) ігри;

- контрольні роботи (заняття);

- консультації;

- теоретичні (науково-практичні) конференції;

- тактико-стройові заняття тощо.

Коротко визначимо основні поняття за видами навчальних занять.

Лекція – основний вид проведення навчальних занять у ВВНЗ, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Семінарське заняття – це вид навчального заняття, під час якого викладач організовує дискусію навколо попередньо визначеної теми, до якої всі курсанти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Лабораторне заняття – це вид навчального заняття, під час якого курсанти під керівництвом викладача особисто проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень конкретної навчальної дисципліни, набувають навичок у роботі з лабораторним обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальними пристроями, оволодівають методикою експериментальних досліджень у конкретній галузі знань.

Практичне заняття – це вид навчального заняття, під час якого викладач організовує засвоєння курсантами теоретичних положень навчальної дисципліни шляхом індивідуального виконання спеціально сформульованих завдань та сприяє формуванню у них вмінь і навичок практичного застосування цих теоретичних положень (рис. 2.17).

Групова вправа – це вид начального заняття, що використовується під час вивчення оперативно-тактичних, тактичних і тактико-спеціальних навчальних дисциплін.

Групове заняття – це вид навчального заняття, під час якого викладач пояснювально-лекційним методом подає новий навчальний матеріал, шляхом опитування контролює засвоєння курсантами цього матеріалу і сприяє його закріпленню.

Індивідуальне навчальне заняття – це заняття, що проводиться з окремими курсантами, які виявили особливі здібності в навчанні та схильність до військово-наукової роботи і творчої діяльності, з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуального творчого обдарування. Індивідуальні навчальні заняття організовуються за окремим графіком, складеним кафедрою з урахуванням індивідуальних навчальних планів курсантів. Індивідуальні навчальні заняття можуть проводитися також з учасниками олімпіад з фаху або окремих дисциплін, членами збірних команд ВВНЗ, а також з іншими курсантами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей.

Тактичні (тактико-спеціальні) заняття – це форма тактичної підготовки курсантів. Метою тактичних (тактико-спеціальних) занять є відпрацювання питань організації бою, управління підрозділами в бою та їх всебічного забезпечення.

 

Рис. 2.17. Командир взводу проводить практичне заняття

В парку бойових машин

 

Командно-штабні навчання (далі – КШН) та ввійськові (військово-спеціальні) ігри проводяться із слухачами з  важливих комплексних тем навчальних дисциплін.

КШН проводиться після того, як слухачі оволодіють теоретичними основами відповідних навчальних дисциплін, засвоять обов’язки посадових осіб та отримають практичні навички для їх виконання: з організації операцій (бойових дій), управління військами (силами) та їх всебічного забезпечення.

Консультація – це вид навчального заняття, під час якого курсант отримує від викладача відповіді на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.

Тактико-стройове заняття – це один з видів тактико-спеціальних занять. Вони проводяться з метою навчання військовослужбовців способам дій в складі підрозділу та набуття початкових навичок у виконанні обов’язків командирів при організації і веденні бою.

Вітчизняний військово-педагогічний досвід свідчить, що для реалізації нинішньої концепції навчання, яка трансформувалась з радянської концепції підготовки військовослужбовців, з перерахованих видів занять створюються такі дидактичні цикли:

лекції – самостійна робота – семінари;

лекції – самостійна робота – практичні заняття тощо.

Застосування того або іншого виду навчальних занять в основному залежатиме від навчальної дисципліни або предмета бойової та гуманітарної підготовки та від тих завдань, які визначаються в даному конкретному ВВНЗ, навчальній частині, військовому коледжі, підрозділі, військовій частині (з’єднанні).