Закони і закономірності навчання військовослужбовців

Процес навчання військовослужбовців як специфічний вид діяльності підпорядковується певним правилам, має свої закони та закономірності. Вони визначають порядок досягнення у військово-педагогічному процесі цілей і завдань навчання військовослужбовців, сприяють ефективному управлінню навчальною діяльністю, надають можливість передбачити результати навчально-виховної роботи і науково обґрунтувати та оптимізувати зміст, методи та форми навчання військовослужбовців на сучасному етапі розвитку ЗС України.

У зв’язку з актуальністю викладених дидактичних проблем і наявністю в сучасній дидактиці розбіжностей у розумінні категоріального апарату виникає необхідність в уточненні змісту дидактичних понять “закон, закономірності” та “принципи навчання”. Також актуальною є проблема обґрунтування зв’язків і залежностей між закономірностями та системою принципів навчання військовослужбовців.

Будь-який закон має і пояснювальну, і прогностичну функції. Дидактичні закони дозволяють з’ясувати сутність процесу навчання військовослужбовців, відображають його об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки. У дидактичних роботах А.М. Алексюка, Ю.К. Бабанського, В.І. Загвязінського, І.Я. Лернера, М.І. Махмутова, М.М. Скаткіна, І.Ф. Харламова, М.Д. Ярмаченка останнього десятиліття сформульовано значну кількість педагогічних законів. Безумовно, їх не можна прийняти беззастережно. Завчасно говорити про сувору систему дидактичних законів. У зв’язку з цим обмежимося аналізом змісту лише тих із них, які виділяє більшість дослідників і які мають безпосереднє відношення до військово-педагогічного процесу.

Закон соціальної обумовленості цілей, змісту і методів навчання військовослужбовців. Він виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу навчання військовослужбовців. Тобто знання проявів цього закону в процесі навчання та їх урахування під час його здійснення допомагає офіцерам і сержантам повно й оптимально перекласти соціальне замовлення на рівень педагогічних категорій.

Закон виховного і розвиваючого навчання. Він розкриває співвідношення опанування знаннями, навичками, уміннями і всебічного розвитку особистості військовослужбовця, тобто передбачає наявність міцного виховного впливу будь-якого навчального заходу і навпаки. Наприклад, будучи керівником заняття з бойової та гуманітарної підготовки, офіцер (сержант) має пам’ятати про такі виховні завдання: сприяти формуванню світоглядних установок військовослужбовця як захисника Вітчизни, так і громадянина нашої держави; сприяти вирішенню завдань військового, морального, фізичного, естетичного виховання та військово-професійної орієнтації; сприяти вихованню як загальнолюдських цінностей, так і якостей справжнього військовослужбовця – захисника Вітчизни; формувати високу культуру як загального міжособистісного спілкування, так і військового етикету; виховувати почуття відповідальності військовослужбовця як за стан справ у власному військовому підрозділі, так у ЗС України; сприяти всебічному гармонійному розвитку особистості військовослужбовця тощо.

Закон обумовленості навчання військовослужбовців характером їх діяльності. Він з’ясовує співвідношення між педагогічним керівництвом і розвитком власної активності військовослужбовців, як суб’єктів навчання, між способами організації процесу навчання та його результатами, тобто власне характер навчальної та бойової діяльності військовослужбовців має формувати зміст їх навчання та визначати основні напрями їх військово-професійного вдосконалення.

Закон цілісності та єдності процесу навчання військовослужбовців. Він виявляє співвідношення частини та цілого у процесі підготовки особового складу, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів. Бойова готовність будь-якого підрозділу, військової частини (з’єднання), характер дій військовослужбовців на сучасному полі бою передбачають наявність у них комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і високих морально-бойових та духовних якостей. Через те бойова і гуманітарна підготовка чи процес навчання у ЗС України має організовуватися у комплексі, становити як у теоретичному, так і у прикладному аспекті суцільну єдність та служити основному призначенню ЗС України – бути боєготовими й забезпечити державний суверенітет і недоторканність нашої Батьківщини.

Закон єдності та взаємозв’язку теорії та практики навчання військовослужбовців. Він розкриває співвідношення між змістом і методами навчання та майбутньою діяльністю військовослужбовців, залежністю військової дидактики від сучасної військової практики. Характер діяльності військовослужбовців у сучасних умовах переважно має практичний характер. У зв’язку з цим більшість занять повинні мати фундаментальну і військово-професійну спрямованість та здійснюватися за допомогою практичних методів і форм організації навчальної діяльності тих, хто навчається. Також зміст навчання військовослужбовців ЗС України повинен своєчасно відбивати останні досягнення військової науки, зміни у стратегії та тактиці бойових дій і досвід сучасних воєнних конфліктів.

Отже, закони військової дидактики – це її об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійки зв’язки, які виявляються під час організації та проведення військово-навчального процесу у підрозділах, військових частинах (з’єднаннях). У цих законах відбивається сутність військово-дидактичного процесу. Тому їх знання допомагає офіцерам і сержантам як військовим педагогам обґрунтовано визначати зміст навчання військовослужбовців, правильно намічати шляхи та засоби навчальної діяльності, уникати шаблонного підходу до педагогічної діяльності, інноваційно і творчо організувати та проводити навчальні заняття, ефективно вирішувати дидактичні завдання та в цілому оптимізувати цей складний соціально-змістовний процес.

Конкретні прояви цих законів у військово-дидактичному процесі визначаються як закономірності навчання, які мають об’єктивні, суттєві, стійки та повторювані зв’язки між його складовими компонентами і сприяють ефективній реалізації функцій. Вони у військовій дидактиці носять імовірнісно-статистичний характер. Певна їх частина функціонує завжди, незалежно від дій учасників і умов процесу (наприклад, цілі та зміст навчання військовослужбовців залежать від суспільного устрою і воєнної доктрини держави), а більшість виявляється як тенденція, тобто не у кожному разі, а в статистичному ряду великої кількості випадків.

У військовій дидактиці вирізняють зовнішні та внутрішні закономірності процесу навчання. Перші характеризують залежність навчання військовослужбовців від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у збройних силах та ін. Ті зміни, які відбуваються на сучасному етапі у ЗС України, доводять обґрунтованість цієї залежності.

Внутрішні або, власне, специфічні дидактичні закономірності розкривають зв’язки та залежності між компонентами процесу навчання військовослужбовців. Інакше кажучи, це залежність між викладанням-учінням, матеріалом, який вивчається, і кінцевим результатом, між основними компонентами цього складного соціально-педагогічного явища.

Однією з основних внутрішніх закономірностей навчання військовослужбовців є єдність навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців як умова всебічного формування особистості військовослужбовця. Необхідність поєднання навчання і виховання підкреслював відомий військовий теоретик М.І. Драгомиров: залежно від призначення солдата для бою заняття з ним мають два головні напрямки: 1) розвиток у людини почуття обов’язку, самовідданості і самовладання, які вкладено в нього природою; 2) передачу йому різних матеріальних навичок, які роблять його більш здатним до захисту і завдання шкоди ворогу. Перший напрямок – це виховання, другий – освіта солдата. Він наголошував на тому, що виховання воїна має бути поставлено вище освіти, тому що потребує пріоритетної та щохвилинної уваги його керівника.

З урахуванням дидактичної концепції розвиваючого навчання, особливостей сучасної дидактичної системи і складної соціально-економічної та політичної ситуації в Україні навчальна діяльність військових педагогів повинна мати переважно виховний характер. Хоча за певних обставин цю залежність можна визначити як окрему закономірність навчання.

Відповідність впливів суб’єктів навчання пізнавальним можливостям і здібностям тих, хто навчається, та характеру їх діяльності. Ця закономірність свідчить про те, що існує безпосередня залежність між характером взаємодій суб’єктів навчання та результативним компонентом процесу навчання в ЗС України. Згідно з цією закономірністю офіцери та сержанти під час організації та здійснення процесу навчання повинні враховувати: 1) індивідуально-психічні особливості військовослужбовців; 2) характер їх майбутньої діяльності; 3) активно взаємодіяти з підлеглими; 4) досягти зацікавленої, інтенсивної та свідомої участі суб’єктів навчання в навчальній діяльності. Отже, ця закономірність відбиває взаємозв’язок дидактичних і дійсних пізнавальних можливостей воїна.

Моделювання (відтворення) діяльності суб’єктів навчання відповідно до вимог сучасної війни та бою. Конкретним виявом цієї закономірності є зв’язок між характером навчальної діяльності та її результатами. Особливості сучасної війни, досвід воєнних конфліктів останніх років та характер використаної в них складної бойової техніки, засобів і прийомів психологічної війни підтверджують актуальність цієї залежності та вимагають цілеспрямованої змістовної психологічної підготовки особового складу під час здійснення бойової підготовки, формування у нього високої військової майстерності та морально-психічної стійкості й готовності до складних умов сучасної війни, підготовки професіонала.

Педагогіка співробітництва та ряд інших сучасних концепцій навчання наполегливо вимагають формулювання такої закономірності, як єдність процесів викладання та учіння. Ця єдність передбачає спільну діяльність суб’єктів навчального процесу, під час якої розвивається не тільки останній, а й удосконалює свою військово-професійну майстерність і перший. Однією з причин кризи у навчанні військовослужбовців, яка виникла на початку 80-х років ХХ ст., є ігнорування цієї закономірності, коли не брали до уваги справжні інтереси військовослужбовців, не цікавились їх ставленням до військово-дидактичного процесу і, відповідно, не формували їх всебічно зацікавленими та активними учасниками цього процесу. Отже, процес навчання для військовослужбовців, які значно відрізняються між собою за рівнем інтелектуального і фізичного розвитку та нахилами, є складним. Але коли він відбувається цілеспрямовано, свідомо, з високою організацією, широким залученням різноманітної сучасних комп’ютерних тренажерів й бойової техніки, за активної участі військовослужбовців, у змістовній і цікавій формі, то дає, як правило, позитивні результати. Отже, основною вимогою цієї закономірності є формування творчого і зацікавленого союзу між суб’єктами навчання.

Взаємозалежність цілей, завдань, змісту, методів, форм і результатів у процесі навчання військовослужбовців. Ця закономірність враховує досягнення у розвитку сучасної загальної та військової педагогіки і психології, які мають відобразитися у підручниках з військової дидактики, в окремих методиках навчання. Методи і форми організації навчальної діяльності військовослужбовців мають відповідати як сучасним дидактичним системам, вимогам і характеру морально-психологічного перевантаження сучасної війни, так й інтелектуальним і фізичним можливостям військовослужбовця. Вона також передбачає комплексний підхід до визначення змісту й організації навчально-виховного процесу в ЗС України, оцінку ефективності його результатів, уміння бачити й аналізувати це складне соціально-педагогічне явище не тільки за окремими його складовими, а в цілому, нерозривно та у комплексі.

Досвід видатних педагогів-новаторів сучасності свідчить про наявність цих закономірностей та їх нагальність для розвитку військової дидактичної системи. Власне, урахування ними цих залежностей навчального процесу є фундаментом їх успіхів, яких вони досягли у практичній педагогічній діяльності.

Ці та ряд інших закономірностей (наприклад, проблемно-діяльнісний та прикладний характер військового навчання, взаємозалежність навчальної діяльності воїна й рівня розвитку його мотивації військової служби, взаємозалежність і взаємообумовленість усіх компонентів військового навчання тощо) служать основою для опрацювання системи стратегічних ідей, які становлять суть сучасної педагогічної концепції навчання військовослужбовців. Основні ідеї цієї особистісно-орієнтованої концепції:

- націленість навчання військовослужбовця на формування його всебічної гармонійно розвинутої особистості-індивідуальності, яка збагачена загальнолюдськими цінностями і мораллю та готова захищати незалежність, територіальну цілісність, недоторканність і самостійність України;

- єдність організації навчальної, службової, позаслужбової та творчої діяльності військовослужбовця як умова формування провідних рис особистості;

- комплексність навчання, виховання, розвитку та психологічної підготовки, яка вимагає розглядати навчання військовослужбовців як специфічний спосіб виховання і надавати йому розвиваючого та виховного характеру;

- оптимізація змісту, методів і форм навчання;

- гуманізація, демократизація та гуманітаризація військово-дидактичного процесу;

- впровадження у практику навчання військовослужбовців ідей і технології педагогіки співробітництва;

- морально-психологічне забезпечення логіки побудови навчально-виховного процесу, організації та здійснення бойової підготовки;

- діагностичне задавання цілей навчання та ін.

Знання цих закономірностей та їх вимог сприяє створенню військово-дидактичного процесу більш свідомим, цілеспрямованим, систематизованим, організованим, всебічно забезпеченим, ефективним і оптимальним. Але офіцерові і сержантові необхідно знати та пам’ятати про прояви у навчальному процесі також і психологічних, фізіологічних, гносеологічних та інших закономірностей. Безумовно, дидактичні закономірності ґрунтуються на цих закономірностях, але не замінюють їх.