Нормативний аспект у методології економічних досліджень.

Сучасні методи економічного дослідження є достатньо різноманітними. Завдання вченого обрати серед них адекватний метод, який би дозволив досягнути цілі дослідження та отримати нове знання про відповідний предмет та об’єкт. Методологія порівняльної економіки побудована, як вже вказувалося, на дослідженні унікальних рис економічних систем. При цьому аналіз може відбуватися як за допомогою індукції – на основі дослідження емпіричних даних конкретної національної економіки з наступним створенням моделі та її перевірки на адекватність, так і за допомогою дедукції, коли першопочатково формується типологія економічних систем, а далі відбираються реальні подібні економіки та здійснюється їх кількісно-якісне порівняння. Особливістю компаративістів, яка відрізняє їх від інших економічних шкіл, в першу чергу від представників мейнстріму, є розробка критеріїв порівняння для кожного окремого дослідження економічних систем. Вони, як правило, не використовують інтегральних індикаторів, що робить результати їх дослідження більш глибокими, якісними і змістовними. Вивчаючи конкретну економічну проблему, компаративіст схильний шукати відповідні, дієві заходи щодо її розв’язку. Тому переважна більшість порівняльних досліджень має прикладний, практичний характер, спрямований на досягнення поставлених економічних і/або політичних, і/або соціальних цілей.

8.«Методологічний плюралізм» у економічному аналізі.

методологічний плюралізм, макроекономічний підхід до аналізу економічної дійсності, позитивне ставлення до ідеї активної ролі держави у регулюванні економічної системи вирізняють дослідження багатьох українських вчених (О. Білимович, М. Бунге, К. Воблий, В. Левитський, М. Соболєв, Г. Симоненко, Є. Слуцький, П. Фомін, М. Туган-Барановський). Зазначені методологічні підходи обумовили ґрунтовний науковий аналіз проблем генезису ринкової економічної системи, її сутності та закономірностей розвитку в українській економічній літературі другої половини XIX — початку XX ст. Вони залишаються важливою складовою сучасного методологічного інструментарію як світової, так і вітчизняної економічної науки.

Наука як суспільний інститут.

  Наука як соціальний інститут ефективно діє тоді, коли гармонійно реалізує всі свої функції, з урахуванням особливостей прояву основної функції – раціоналізації. Отже, деформація науки вірогідніша саме у цій частині. Конкретні форми прояву такої деформації можуть мати такий вигляд: поповнення членів наукової професійної групи йде не на основі особистих обдарувань, спілкування ґрунтується не на обраних наукою символах, знаннях і значеннях (група занурюється у повсякденність, стає ординарним суб’єктом побутової взаємодії); інституційні досягнення науки зустрічають опір; падає статус наукової діяльності; її представники кваліфікуються як “диваки”, прибульці з іншого світу; наукова мова тлумачиться як пустопорожня схоластика; інвестиції в науку зменшуються, її результати як непотрібні осідають у бібліотеках та ін. мережах інформації; інші соціальні інститути (право, мораль, релігія, мистецтво, політична ідеологія) уникають раціональних форм самовиразу і самоствердження, тяжіють швидше до здорового глузду, соромляться науковості; число науковців скорочується; академічна кар’єра знецінюється, експертна діяльність науковців звужується; спостерігається значна міграція з наукових закладів у інші групи і професії і т. д. Проте чим слабший вплив науки, тим менше здатне дане суспільство на раціональні колективні дії. А значить – на регульований і керований соціальний розвиток. У стані соціальної кризи воно діятиме за ситуативними критеріями і колективними настроями, шукаючи вихід методом спроб і помилок, а не методом раціонального осмислення власної історичної ситуації.