Погляди К.Поппера на закономірності розвитку науки

Погляди К. Р. Поппера на розвиток науки досить суперечливі, вони змінювались у різні періоди його творчості, але завжди відзначалися негативним ставленням до матеріалістичної діалектики, філософії марксизму-ленінізму. Водночас, усвідомивши обмеженість неопозитивістських тлумачень розвитку науки, заснованих на формально-логічному аналізові, що ізолював філософію науки від її історії, К. Р. Поппер запропонував новий підхід до пояснення розвитку науки. «Теорія пізнання, яку я хочу запропонувати,— писав він,— являє собою у широкому розумінні слова дарвінівську теорію зростання знання... Зростання нашого знання є результатом процесу, дуже схожого на те, що Дарвін назвав «природним добором», тобто природний добір гіпотез, наше знання складається, в кожний момент, з гіпотез, які довели свою (порівняну) придатність у боротьбі за існування, в боротьбі-змаганні, яке елімінує гіпотези, що виявилися непридатними». Звідси відома схема розвитку наукового знання К. Р. Поппера: проблемна ситуація — пробна теорія — спростовуюча критика — нова проблемна ситуація. Відповідно до цього, на думку К. Р. Поппера, прогрес наукового знання полягає у послідовній зміні одних гіпотез іншими, а сама наука постає як історія зміни проблемних ситуацій.

У порівнянні з неопозитивістською концепцією розвитку науки точка зору К. Р. Поппера, яку він називає «критичним реалізмом», вигідно відрізняється своїм безпосереднім зверненням до аналізу становлення наукового знання, в процесі якого наука розглядається не як сума знань, а як відповідна цілям людини діяльність по неперервному висуненню гіпотез, їх перевірці та спростуванню. Такий підхід дав можливість Попперу виявити ряд суттєвих особливостей наукового знання, його розвитку. Разом з тим, концепція К. Р. Поппера має антиісторичний характер, оскільки зводить історію до ілюстрації логіки, не розкриває механізмів появи нового знання, взаємозв'язків між новим і старим у знанні. Піддаючи нищівній критиці окремі гіпотези, К. Р. Поппер абсолютизує роль критики, повністю заперечує нагромаджені раніше знання, зв'язок між новим і старим у процесі розвитку науки..

12.Погляди Т.Куна на закономірності розвитку науки

Погляди відомого американського історика науки Томаса Куна викладені ним у книзі «Структура наукових революцій». Аналіз науки Кун починає з виділення так званого «періоду нормальної науки», за який у нього правлять сталі здобутки, що міцно спираються на попередні наукові досягнення і протягом тривалого часу визнаються за основу подальшої практичної діяльності у межах стійкої концептуальної системи — парадигми. Основними аспектами «періоду нормальної науки», на думку Куна, виступають уточнення існуючих положень і проблем; збільшення точності і розширення кола відомих фактів; збір фактів, які можуть бути співставлені безпосередньо з передбаченнями парадигмальної теорії; емпірична робота, спрямована на розширення парадигмальної теорії з метою пояснення незрозумілих питань і поліпшення розв'язаних проблем, які були поставлені поверхово. Таким чином, у «період нормальної науки» відбувається розв'язання наукових головоломок, постійне розширення меж наукового знання та його уточнення. Однак, стверджував Кун, не період нормальної науки забезпечує науковий прогрес. У процесі розширення й уточнення знання в тій чи іншій парадигмальній теорії виникають аномалії, встановлюється коло фактів, що якимось чином порушують напрямок розвитку нормальної науки. Виникає нова парадигма, яка змінює стару і забезпечує дальші дослідження відповідних аспектів реальності. Зміна однієї парадигми іншою є наукова революція. Таким чином розвиток науки, за Т. Куном, це — не поступове прирощення нових знань, а періодична докорінна зміна провідних «нормальних періодів» революційними перетвореннями, зміна однієї парадигми іншою. Саме зміна парадигм і відбиває прогрес наукового пізнання, оскільки вона веде до максимального збільшення проблем та можливостей їх розв'язання.

Аналізуючи концепцію розвитку науки Т. Куна в цілому, слід зазначити, що при наявності в ній ряду плідних ідей, зокрема розуміння науки як динамічної системи, що постійно розвивається, визнанням революційного характеру її розвитку, дана концепція все ж залишається незавершеною і приступною для критики. Адже концепція Куна не ставить питання про виникнення нового знання, рушійні сили та механізми розвитку науки, не пояснює перехід від одного альтернативного підходу до іншого, оскільки в «період нормальної науки» не піддаються сумніву парадигмальні принципи.

Не менш значним недоліком концепції Т. Куна є заперечення спадкоємності наукового знання. Правда, іноді він говорить про збереження в нових парадигмах значної кількості конкретних елементів попередніх досягнень, але твердження про несумісність парадигм та парадигмальних теорій зводить нанівець будь-яку спадкоємність між новим і старим знанням у процесі розвитку науки.

Та головним недоліком поглядів Т. Куна на розвиток науки є заперечення-істини, а звідси й неспроможність розкрити сутність наукового прогресу. Заперечуючи, що зміна парадигм наближає науку до істини, Т. Кун зводить поняття наукового прогресу до зростання конкретності і спеціалізації знання. Цей процес, на його думку, може здійснюватися без наявності будь-якої єдиної мети, постійно фіксованої істини, яка на кожній стадії розвитку наукового знання має поліпшений образ.

13.Погляди І.Лакатоша на закономірності розвитку науки

Основною структурно-динамічною одиницею моделі розвитку науки І. Лакатоша є науково-дослідна програма, котру становлять кілька елементів: 1) «жорстке ядро» (сукупність суджень, наукових припущень, які є теоретичною базою даного стилю мислення і зберігаються без зміни в усіх теоріях; 2)«заборонений пояс» (судження, допоміжні гіпотези, що зв’язують дослідну програму з емпіричними даними); 3) «негативна евристика», що вказує на ті способи дослідження, яких треба уникати; 4)«позитивна евристика», котра рекомендує найоптимальніші шляхи розвідки.

Лакатос вважає, що прийняття за домовленістю не лише просторово-часових одиничних і фактуальних тверджень, а й просторово-часових універсальних теорій дає змогу краще зрозуміти неперервне зростання науки.

Лакатос бачить вирішальну роль в розвитку науки і наукового знання саме в позитивній еврістиці. Згідно з цією точкою зору, кожна нова теорія, яка входить до складу тієї чи іншої науково-дослідницької програми, обов'язково повинна мати додатковий емпіричний і теоретичний зміст, передбачати нові факти, давати можливість переглядати старі факти в світлі нової теорії.

 14.Загальний зміст та складові інструментарію наукового дослідження.

Під інструментарієм наукового дослідження розуміють такі елементи:

Гіпотези, ідеї, підходи до вирішення основних проблем, методи та технології дослідження.

Ідея дослідження - містить вказівки на головні напрямки дослідження чи його концепцією.

Гіпотеза - це наукове припущення, яке висувається для пояснення певних фактів, явищ чи процесів, і яке необхідно підтвердити чи заперечити.

Метод дослідження - це деяка специфічна процедура, що складається з певних дій або операцій, за допомогою яких здобувається й обґрунтовується нове знання в науці.