Силосування, як спосіб консервування кормів, шляхи його покращення.

Одним з найважливіших способів консервування кормів є силосування. При цьому рослинна маса зберігається у вологому стані в спеціальних ємкостях. Корм, більш менш спресований, при ускладненому доступі повітря підлягає бродінню. Він набуває кислий присмак, стає м’якше, змінює колір, набуває бурий відтінок і зберігає соковитість. Контроль за процесами ферментації – основна умова зменшення втрат поживних речовин під час консервування.

При силосуванні накопичуються кислоти, що створюються в результаті бродіння вуглеводів рослин під дією мікробів. Цей процес можна поділити на декілька фаз. Перша – фаза розвитку змішаної мікрофлори – характеризується бурхливим розвитком різноманітних груп мікробів, що внесені з кормами у силосну ємкість. Звичайно ця фаза короткочасна, і з її закінченням середовище підкислюється, створюються анаеробні умови, пригнічується діяльність більшої частини мікроорганізмів, в тому числі гнилісних. Під час другої фази – фази головного бродіння – основну роль грають молочнокислі бактерії, що продукують з вуглеводів молочну і в меншому ступені оцтову кислоту. Третя фаза – кінцева – характеризується поступовим відмиранням збудників молочнокислого бродіння, молочна кислота, що накопичується в силосі, починає пригнічувати самі молочнокислі бактерії. Таким чином, силосування завершується.   

В силосі можуть також розвиватися і кислотостійкі дріжджі, які суттєво не знижують якість корму. Однак масове розмноження дріжджів в силосі небажано, оскільки вони потребляють цукор і не створюють кислих продуктів.

Важливою задачею біотехнології в галузі кормовиробництва є регулювання мікробіологічних процесів, що здійснюються при приготуванні кормів. Найбільш ефективний спосіб підвищення якості силосування - використання спеціальних заквасок з чистих культур молочнокислих бактерій. Внесена закваска інтенсифікує процес силосування, пригнічує розвиток гнилісної мікрофлори, підвищує якість силосу, сприяє зберіганню в ньому поживних речовин. На жаль, ця міра виявляється малоефективною в тому випадку, коли рослинна культура містить недостатню для підтримки росту бактерій і створення молочної кислоти кількість водорозчинних вуглеводів.

Якість вихідного матеріалу можна покращити шляхом додавання у силосну масу цукрів, крохмалю, сухих компонентів, введення інших культур, зменшення рН за рахунок неорганічних і органічних кислот, створення умов для розвитку корисних бактерій за рахунок бактеріостатичних речовин – мурашиної і бензойної кислот, нітритів. Повне хімічне консервування і захист білку від розщеплення досягаються при використанні формальдегіду. Одночасне використання формальдегіду і мурашиної кислоти пригнічують процеси розщеплення білку в рубці, але збільшують відтік амінокислот в тонку кишку. Мурашина кислота, ймовірно, не покращує перетравність білку, однак у випадку її суміші з формальдегідом спостерігається тенденція до збільшення засвоєння азотовмісних сполук.                   

Досягнення мікробіології відкривають нові перспективи для використання культур бактерій. Стало можливим створення більш підходящих штамів молочнокислих бактерій, які в процесі консервування добре виживають і перебільшують в загальній масі. Крім того, ці види бактерій здатні пригнічувати ріст дріжджів. Вся сукупність перелічених факторів забезпечує більшу стабільність силосу до аеробних умов.

53.Інтенсифікація процесів травлення в рубці жуйних.

Ефективність використання тваринами кормів в значному ступені залежить від діяльності мікрофлори шлунково-кишкового тракту. Особливо важливу роль в перетравленні кормів великою рогатою худобою і вівцями грають мікробні популяції рубця. Для покращення мікробної екосистеми рубця можна використовувати методи генної інженерії з метою підвищення коефіцієнта засвоєння корму, пригнічення небажаного метаболізму і патогенної мікрофлори, синтезу корисних речовин та ін. Методи синтезу ДНК і клонування генів дозволяють змінювати екосистему рубця і процеси ферментації в певному напрямі через генетичні модифікації. Уявляється можливим регуляція процесів деградації складних поживних речовин кормів, складу продуктів бродіння і, навіть, видового складу мікрофлори. Так, перетравлення целюлози – основного компоненту рослинних кормів – відбувається в рубці лише на 40-65%. Підвищити цей показник можна шляхом інтродукції бактерій, що володіють високою целюлозолітичною активністю. Такі бактерії можуть бути створені на базі генетичної модифікації типового представника мікрофлори рубця.

Розроблений новий підхід, за допомогою якого можна буде забезпечити велику рогату худобу білком, збагаченим незамінними амінокислотами. Звичайне додавання білків в корми – коштовний і не досить ефективний спосіб, оскільки білки і амінокислоти руйнуються бактеріями рубця ще до того, як тварина встигає їх використати. Крім того, основну кількість білку вони отримують не з кормами; його забезпечують мікроорганізми рубця. Раціон тварин можна збагатити, якщо спрямовано модифікувати ці бактерії. Для цього спочатку був синтезований білок з високим вмістом залишків метіоніну, лізину і лейцину. Він складався з 100 амінокислот, 57 з яких були незамінними, і мав стабільну ?-спіральну конфігурацію. Потім, за допомогою 14 нуклеотидів, що частково перекриваються, синтезували його ген і зшили його з геном білку, який зв’язує мальтозу. Здійснювали експресію отриманого гібридного гену у клітинах Е.соІі під контролем промотору транскрипції. На долю гібридного білку припадало біля 12% сумарного внутріклітинного білку. В наш час досліджується наскільки бактерії, що існують у рубці, здатні синтезувати цей білок. 

Забезпечити жуйних достатньою кількістю білку і амінокислот можна двома способами. По-перше, запобігти розпаду білків і амінокислот в рубці шляхом модифікації властивостей мікроорганізмів, які відповідають за розпад. По-друге, захистити кормові білки і амінокислоти від атак мікроорганізмів. В першому випадку необхідно блокувати або інгибірувати системи мікробних ферментів, руйнуючих амінокислоти. Труднощі цього підходу полягають в тому, що в рубці існують сотні різних мікроорганізмів і найпростіших, кожен з яких має значну кількість ферментів.

Що стосується захисту білків і амінокислот від руйнування у рубці, то це можливо зробити механічним і хімічним шляхами. Механічний спосіб захисту амінокислот полягає в тому, що часточки амінокислот певного розміру можуть бути вкриті конкретними матеріалами, або залиті в них. Такі часточки здатні проходити через рубець в незмінному вигляді. В сичугу або в тонкому кишечнику, навпаки, амінокислота повинна звільнитися. Це перша вимога до матеріалу покриття. Часто використовується залежність розчинності або набрякання матеріалів від рН середовища. Другою вимогою до матеріалів покриття є їх не токсичність і здатність забезпечувати тонкий покривний шар. До таких матеріалів в основному належать жирні кислоти з довгим ланцюгом, такі як стеаринова і пальмітинова, а також гідратовані жири.

Хімічний захист амінокислот на відміну від фізичних методів полягає в модифікації молекул. Вимоги залишаються такими самими: речовина, що захищена, повинно бути стійкою у рубці, але потім звільнювати амінокислоту в сичугу або тонкому кишечнику. Одним з таких продуктів є ?-гідроксиметилметіонінкальцій. В цієї сполуки аміногрупа метіоніну захищена гідроксиметильної групою, на яку впливає рН середовища. Карбоксильна група стабілізована створенням солі кальцію. Захисна група забезпечує достатню стабільність по відношенню до дії мікроорганізмів рубця, але миттєво відщеплюється з утворенням вільної амінокислоти у кислому середовищі сичугу. При використанні вказаного препарату покращується молочна продуктивність корів в основному за рахунок збільшення величини надою в середньому на 7,5% за добу.