Способи кріоконсервації ембріонів, кріопротектори внутрішні і зовнішні.

Глибоке заморожування або кріоконсервація ембріонів у рідкому азоті має велике практичне значення. При цьому немає необхідності утримувати велику кількість телиць-реципієнтів та синхронізувати у них охоту. Спрощується транспортування ембріонів на будь-які відстані та торгівля цінним генетичним матеріалом, зникає необхідність у здійсненні карантинних заходів на кордоні, оскільки інфекційні хвороби не передаються через ембріони, не витрачається часу для адаптації тварини, яка була перевезена з іншої країни, тому що „адаптаційні процеси” відбуваються протягом розвитку трансплантованого ембріону під час вагітності тварини-реципієнту. Виникають умови для створення банків ембріонів в тому числі і для зберігання генофонду зникаючих видів тварин.

Удосконалення методу кріоконсервації їде у двох напрямках. Це відпрацювання технологічної лінії, яка б дозволяла забезпечити виживання заморожених ембріонів без зниження їх якості та спрощення процедури заморожування, приємної для застосування у практичних умовах.

Але при заморожуванні ембріонів нижче 0о С в них можуть виникати наступні пошкодження:

-      створюватися кришталики льоду;

-      зникати вода;

-      збільшуватися концентрація розчинених речовин у клітині (тобто осмотичний шок).

При дуже повільному заморожуванні кришталі льоду не утворюються, але спостерігається зневожування клітини, швидке заморожування, навпаки, викликає утворення кришталів. Для вирішення цієї проблеми використовують кріопротектори, яки поділяють на дві групи:

- внутрішні – це ті, яки вводять у середину клітини для запобігання створення льоду. В якості таких кріопротекторів використовують диметилсульфоксид (ДМСО), гліцерин, етиленгліколь, етанол та ін..

- зовнішні кріопротектори нездатні потрапляти у середину ембріону, але вони запобігають осмотичному руйнуванню клітини, коли під час відтаювання вода дуже швидко потрапляє у середину клітини, а внутрішній кріопротектор виходить назовні повільно, що викликає набухання і пошкодження ембріону. Завдяки дії зовнішніх кріопротекторів надходження води в ембріон уповільнюється, а вихід внутрішнього кріопротектору прискорюється, що запобігає виникненню осмотичного шока. В якості зовнішніх кріопротекторів використовують поливінілпиррралідон (ПВП), а в основному розчин сахарози.

Внутрішні кріопротектори вводять усередину ембріону наступним чином: перед заморожування відмити ембріони утримують по 5 хв. в розчинах кріопротектору, концентрація якого збільшується, тобто наприклад для розчинів гліцерину: 0,25 М; 0,5 М; 0,75 М; 1,0 М; 1,25 М; 1,5 М. Після розморожування ембріонів для віддалення кріопротектору клітини утримують в розчинах, де концентрація його зменшується від 1,5 М до 0,25 М, в кожному з розчинів ембріон знаходиться протягом 10 хв. 

При наявності ембріонів відмінної якості можна використовувати спрощений спосіб насичення кріопротектором, при якому ембріони відразу переносять у 1,0 М або 1,4 М розчин гліцерину і витримують до 30 хвилин.

Вітрифікація. Значним спрощенням процедури кріоконсервації ембріонів ссавців є метод вітрифікації, який є легким у застосуванні, швидким у виконанні, не потребує контролю зміни температур. Головною властивістю вітрифікаційної суміші є висока концентрація проникаючих (внутрішніх) криопротекторів, які при низьких температурах стають желеподібними і в результаті застигають у склоподібній формі.