Центри одомашнення свійських тварин.

Питання про центри походження свійських тварин вивчено значно слабше в порівнянні з культурними рослинами тому, що дикі предки багатьох тварин були винищені людиною.

Дослідники припускають, що країни Близького Сходу і побережжя Середземного моря були батьківщиною великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней, собак, ослів; степові райони Азії і Європи – коней, Аравія – одногорбих верблюдів; Центральна Азія – двогорбих верблюдів; Єгипет – кішок; Тібет – яків; Індія – бика гояла і курей; Південна і Південно-Східна Азія – буйвола і бика бантенга; Північна Азія – оленів; Африка – цесарок; Північна Америка – індиків; Південна Америка – лам.

Вперше карту центрів походження свійських тварин розробила група спеціалістів під керівництвом М.І. Вавилова у 1934 р., а опублікована в 1938 р. [1]. Центри приручення свійських тварин (Риc. 13).

І. Китайсько-Малайський – золота рибка, кілька видів шовкопряда, індійська бджола, кури, качки, китайські гуси, свині, ймовірно собака.

ІІ. Індійський – індійська бджола, кури, павичі, собака, індійська кішка, зебу, азіатський буйвіл, бик гаял.

ІІІ. Південно-західноазіатський – велика рогата худоба, кінь східного типу, вівця, коза, свиня, одногорбий верблюд-дромадер, голуб.

IV. Середземноморський – велика рогата худоба, кінь західного лісового типу, вівця, коза, свиня, качки нільські, кролик, кішка, антилопа-газель.

V. Андійський – лама альпака, мускусна качка, морська свинка.

VI. Тібето-Памірський – як.

VII. Східнотуркестанський – двогорбий верблюд-бактріан.

VIII. Східносуданський – одногорбий верблюд-дромадер.

VIII a. Південно-Аравійський – одногорбий верблюд-дромадер.

IX. Абіссінський – нубійський осел, бджола Адансона.

X. Південномексиканський – індик.

XI. Саяно-Алтайський – курдючна вівця, північний олень.

 

Австралійська флористична область та її характеристика.

Охоплює Австралію, крім північних її районїв, острів Тасманію і ряд прилеглих островів. Переважаючі тип природних краєвидів в Австралії — тропічні степи і субтропічні пустелі. У ряді випадків виявляється спільність з флорами Антарктичної та Капськой області (буки, кипарисові, магнолієві, араукарії, деревовидні папороті, протейні й ін.). Проте в центральній частині материка спостерігаються розриви ареалів багатьох рослин (джексонія, банксія та ін.), що пояснюється стародавнім тривалим роз'єднанням західної і східних частин Австралії морем. На теренах області майже немає ендемічних культурних рослин з соковитими плодами. Тут батьківщина посухостійких дерев і чагарників, поширених у культурах по всьому світові (евкаліпти, акації).

Рослинність неоднорідна. Засолені пустелі центральних районів покриті солянками (солерос, кохія, лобода), піщані — жорсткими колючими злаками (триодія, спиніфекс). Зі сходу й заходу від цих районів поширюються території жорстколистяних чагарників — «скреб». На схід вони поступово переходять в широкі савани з невисокими акаціями та евкаліптами, що далі змінюються саванновими лісами. У міру наближення до моря на південний захід і схід материка з'являються вічнозелені субтропічні ліси, а по берегах Коралового моря і вологі тропічні ліси — гілеї, схожі за структурою та походженням з сусідніми маланезійськими гілеями. Для субтропічних і субантарктичних лісів області характерні гігантські (заввишки понад 100 м і в діаметрі до 12 м) евкаліпти, деревовидні папороті, саговники і ін. На південному заході росте своєрідна деревовидна ксанторія з родини лілейних Liliaceae.

На сході материка і на острові Тасманія — ліси з евкаліптів та інших миртових (Myrtaceae), південних буків. На острові Тасманія зустрічаються степові ділянки, скреби; у горах ростуть справжні антарктичні ліси з чилійського буку, антарктичних хвойних (подокарпус, філокладус) і ін. На схилах високих гір і на плато Великого вододільного хребта межа лісів місцями не доходить до самих вершин. У горах — субальпійські луки, болота, зустрічаються північні гірські рослини: ранункулюс, генціана, вероніка, віола, гнафаліум

 

Екологічні області моря.

Насамперед серед екологічних областей Світового океану розрізняють товщу води — пелагіаль, область поширення пелагічних тварин, і дно океану — бенталь, заселену бентосом, тобто організмами, що живуть на ґрунті або в його товщі.

Бенталь підрозділяють на супралітораль, літораль, сублітораль, батіаль, абісаль.

Супралітораль — узбережжя океану, розташоване вище літоралі, тобто вище рівня води в найвищий приплив, але яке ще відчуває епізодичний вплив океанічних вод при нагонах і штормах. Тут живуть як наземні, так і морські організми.

Літораль — прибережна зона морського дна, що осушується під час відпливу. Розташована між рівнями води в найнижчий відлив і в найвищий приплив. Мешканці літоралі двічі на добу покриваються водою й двічі на добу звільняються від її; вони живуть при різких змінах температури й солоності води, при дії прибою, на прямому сонячному світлі. Деякі тварини, які прикріплюються до скель, можуть поселятися так високо, що покриваються водою лише два рази на місяць, при максимальному сизигійному припливі. Значне число видів поза цією смугою існувати не можуть. Тільки з нею пов'язані угруповання мангрів. У приполярних країнах у смузі літоралі життя вкрай збіднене, тому що значну частину року крига впливає на неї негативно. Літораль простирається до глибини 40-50 м.

Сублітораль — прибережна частина океану, яка безпосередньо примикає до літоралі й розташовується на глибинах від 40-50 м до 200 м (рідше глибше), що простирається від рівня води при найнижчому відливі до нижньої границі поширення донної рослинності. Із сублітораллю пов'язані багаті промисли безхребетних. Шельфові зони океану розташовуються головним чином у межах неритичної (неритової) області. Для неї характерні: більша рухливість води, мінливість температури, значне проникнення світла, велика розмаїтість рослинного й тваринного світу.

Батіаль розташовується на материкових схилах на глибинах 200-2 000 м між неритичною областю й абісаллю. Батіаль характеризується слабкою освітленістю у верхній частині і повною відсутністю видимих променів спектра в нижній. Для неї характерні незначні коливання температури й солоності. На відміну від неритичної області, на якій відкладаються переважно галечник й черепашники, у батіалі переважають мули.

Абісаль — область найбільших морських глибин, що перевищують 2 000 м, яка відповідає ложу Світового океану. Характеризується надзвичайно повільним пересуванням води від полюсів до екватора, постійно низькими температурами (близько +4 °C), практично майже повною відсутністю світла. Тут зовсім не зустрічаються зелені рослини.

Для абісальної бенталі характерний розвиток потужних покривів мулу. Значна потужність мулу зумовлена практично повною відсутністю руху води в цій області. Мул, як було зазначено, може мати різне походження. На максимальних глибинах часто розвивається так званий червоний мул вулканічного походження. Особливо характерний він для максимальних глибин Тихого океану. Нерідко мул абісалі представляє відкладення панцирів або раковинок організмів, часто мікроскопічних. Мули, утворені панцирами найпростіших (радіолярій) і водоростей (діатомей), відповідні радіолярієвий і діатомовий мули є кремнеземними, а мули, утворені раковинками найпростіших (форамініфер глобігерин Globigerina) і молюсків (птеропод Pteropoda), — відповідно глобигериновий і птероподовий мули, складаються з вуглекислого кальцію (Ca2CO3). Мул являє собою рихлу масу, у яку тварини, що живуть на дні, можуть легко зануритись. Тому для мешканців абісальної бенталі характерні сплощені форми (у морських їжаків Echinarachnius) або розвиток виростів тіла й кінцівок, що перешкоджають зануренню (у голотурій Holothuroidea і морських лілій Crinoidea з голкошкірих, а також у мешканців глибоководної бенталі із числа ракоподібних, губок, поліпів, плечоногих).

У товщі води — пелагіалі виділяють епіпелагіаль — освітлені шари води до глибини 200 м і глибоководну пелагіаль. Остання у свою чергу підрозділяється на батіпелагіаль, що лежить на глибинах 200-2 000 м, і абісопелагіаль — глибше 2 000 м. Виділяють також мезопелагіаль — перехідну зону між епіпелагіаллю та батіпелагіаллю; гіперпелагіаль — води глибоководних жолобів.