Характеристика Голарктичної фауністичної області.

Голарктична область найбільша за площею і охоплює майже всю сушу в північній півкулі – Північну Америку, Європу, Північну Африку і більшу частину Азії. Ця область характеризується великою різноманітністю кліматичних умов та ландшафтів.

Не зважаючи на значну територію, ця область бідна у фауністичному відношенні, як за абсолютною кількістю видів, так і за кількістю систематичних категорій високого рангу. В області слабо виражений ендемізм.

Головні риси фауни Голарктики такі:

1. Широтна зональність фауни. На крайній півночі області фауна дуже бідна і одноманітна, але вона збагачується при просуванні на південь, де сприятливіші природні умови.

2. Риси спільності фауни Голарктичної області найкраще виражені в північних районах і зменшуються на південь. Фауна тундри Євразії і Північної Америки майже не відрізняється, ця схожість добре проявляється в лісовій зоні. В південних районах Голарктики подібність фауни значно менша, оскільки спостерігається більша фізико-географічна диференціація.

У межах області виділяють 2 або 8 підобластей [9,16].

Палеарктична підобласть охоплює весь материк Євразію, за винятком півдня Аравійського півострова, Індостану та Індокитаю. Крім того до Палеарктики належить і Північна Африка.

Природні умови Палеарктики досить різноманітні. Фауна за своїм походженням належить до древньої тропічної фауни Євразії, яка зазнала суттєвих змін під впливом аридизації і особливо четвертинного зледеніння. Тому фауна сильно збіднена, а також їй властиві значна кількість молодих груп, які мають високу посухо- і холодостійкість. Наявність незначної кількості реліктів вказує на минулі фауністичні зв’язки цієї підобласті з територією південних областей.

Серед ссавців Палеарктики є 1 ендемічна родина селевиній (1 вид), субендемічна родина тушканчиків, багато родин мають старосвітське коріння (їжакові, свині, коні, бичачі, мишачі, віверові, гієнові, мартишки та ін.).

Комахоїдні включають хохулевих, кротів, їжаків, землерийок, серед яких найпоширеніші бурозубки і білозубки. Кажанів небагато і вони зосереджені на півдні та південному заході Палеарктики.

Хижаки представлені гієновими і віверовими в південних районах. Найбільша частка серед хижих припадає на котячих, куницевих і ведмежих.

Із копитних ендеміками тут є сарна і козуля, зустрічаються кулани та кінь Пржевальського. Значна кількість серед копитних диких кабанів, овець, кіз, зубрів, різноманітних оленів та верблюдів. Відсутні тут такі групи тварин як носороги, слони, людиноподібні мавпи.

Птахи Палеарктики за видовим складом бідніші, ніж в попередніх областях. Тут є одна ендемічна родина – типівки. Окремі групи досягли тут значної різноманітності – славкові (більше 300 видів), тетеревині, курині. Зозулі, дятли поширені значно менше, ніж в тропіках. Папуги і птахи-носороги, нектарниці та ін., які розповсюджені в тропіках, тут або відсутні взагалі, або представлені одиничними видами.

З рептилій широко представлені у Палеарктиці родини Старого Світу – агамові і справжні ящірки. В усіх реґіонах зустрічаються отруйні змії, які належать до гадюкових. До них приєднуються одиничні види ямкоголових (щитомордники) і аспідові (кобри). На крайньому півдні зустрічаються окремі види хамелеонів, сліпозмійок, крокодилів та черепах.

Земноводні тут різноманітні. Із хвостатих земноводних ендемічна родина кутозубів, решта родини (скритозяберники, справжні і безлегеневі саламандри, протеї) – голарктичні. Із безхвостих ендемічні круглоязикі, а крайній південний схід проникають вузькороті та веслоногі жаби.

Прісноводні риби представлені такими родинами, як коропові, окуневі, лососеві. Із ендеміків на родовому рівні в Палеарктиці немало карасів, горчаків.

Безхребетні менш різноманітні, ніж в тропіках, хоч серед комах ендемізм добре виражений на родовому рівні (30%). Найбільший ендемізм спостерігається в гірських областях південної Палеарктики.

Неоарктична підобласть охоплює всю Північну Америку з прилеглими островами.

У зв’язку із значною протяжністю тут спостерігається зміна всіх типів кліматів крім тропічних.

Для цієї підобласті як і для Палеарктики характерне поступове збіднення фауни в напрямку на північ, а найбільша різноманітність спостерігається в південних районах.

Серед ссавців в Неоарктиці виділяють 3 ендемічних родини. Із гризунів це родина аплодонтових (гризун, який живе під землею), гоферових (близько 40 видів), сумчастих стрибунів, які зустрічаються в південних районах.

Особливу монотипову родину, ендемічну для Неоарктики утворює вилоріг, який населяє прерії заходу.

Із Неотропіків у межі описуваного царства проникають сумчасті (американський опосум), кажани з родини листоносих і вампірів, броненосці, американські дикобрази, єноти, пекарі. Спільними з Палеарктикою є кротові, кажанові, сіноставцеві, зайцеві, білячі, хом’яки і полівки, куницеві. Є ціла низка інших спільних з Палеарктикою видів (бобер, вовк, бурий і білий ведмеді, горностай, лось, благородний олень, сніговий баран та багато інших).

Із хижаків ендеміками є рудий вовк, сіра лисиця, американський борсук, скунси.

Характерна відсутність у Неарктиці гризунів родини мишачих (щурів) та їжаків, що компенсується великою кількістю та різноманітністю хом’якових.

Орнітофауна Неарктики має багато спільних рис з Палеарктикоюі Неотропіками. У північних районах Неарктики виявлено родини птахів, спільні з Палеарктикою – чистикові, тетерукові, омелюхові, синицеві, королькові, вівсяникові. Спільність на рівні видів характерна й для інших голарктичних родин птахів, особливо пов’язаних водним середовищем (чистунові, пластинчатодзьобі, кулики). Субендемічні для Неарктики індикові, які проникають з півдня, а також американські зозулі. З півдня сюди також проникають американські грифи, колібрі, тиранові тощо.

Фауна плазунів характеризується повною відсутністю справжніх ящірок і гадюкових змій. Ендеміком є родини ядозубів (2 види північноамериканських ящірок). Найбільш відомі ігуанові ящірки, ямкоголові змії – щитомордники, гримучки. Аспідових тут небагато, а кобри взагалі відсутні. Проникають сюди удави (каліфорнійський) та вужеподібні.

На півдні зустрічаються представники неотропічної родини алігаторів. Різноманітні в Неарктиці хвостаті земноводні – велетенська саламандра. Із безхвостих земноводних у Неарктику заходять вузькороті жаби, квакші, ропухи, справжні жаби. Поширені в південній області прісноводні, сухопутні (черпаха-гофер), кайманові та мулові черепахи.

Іхтіофауна містить низку стародавніх форм – поширені щуки, мулові риби, лопатоноси, веслоноси. Спільними для Неарктики та Палеарктики є родини щукових лососевих, осетрових, а з неотропічною іхтіофауною – зубасті коропи, американські соми, харацинові.

Фауна безхребетних має багато спільних рис з Неотропіками та Палеарктикою. Такими є двостулкові молюски, терміти, паличникові, волохатокрильцеві та твердокрилі.

Значна різноманітність екологічних умов, особливостей і сторичного формування фаун дає підстави окремим вченим виділяти в межах Голарктики 8 фауністичних підобластей: Арктичну, Канадську, Сонорську, Європейсько-Сибірську, Середземноморську, Центрально азіатську, Манчжуро-Китайську, Африкано-Передньоазіатську [9].