Обумовленість категоріального апарату соціологічної науки методологічною позицією дослідника.

Двозначність і нерозуміння можуть бути пов'язані не тільки з тим, що багато які слова, використовувані для вираження соціологічних понять, "прийшли" з повсякденного життя. Зміст, який вкладають у те чи те наукове поняття, зумовлений характером теорії, якої дотримується дослідник, або, як кажуть ще, використовуваною "концептуальною схемою" (концепцією). Що це таке?

"Концепція (від лат. conceptio — розуміння, система) — читаємо у словнику, — певний спосіб розуміння, тлумачення будь-якого предмета, головна точка зору на предмет або явище, керівна ідея для їх систематичного висвітлення. Термін "концепція" використовується також для позначення провідного замислу, конструктивного принципу в науковій, художній, технічній, політичній та інших різновидах діяльності".

Для наукової діяльності концепція, або використовувана концептуальна схема, це практично те саме, що методологічна стратегія. Задум, стратегія реалізується за допомоги наукових категорій. Останні використовуються, як уже зазначалося, щоб фіксувати властивості й відносини, які цікавлять дослідника, щоб формулювати судження, робити висновки, отримані у результаті аналізу наукового матеріалу. Виявляється, називатися те чи те явище може однаково, але сенс, який вкладають у цю назву (термін), може бути іншим і часом дуже відмінним.

Наприклад, "соціальна взаємодія" у біхевіористів, які фіксують увагу на зовні виявлюваній дії, — це одне, у символічному інтеракціонізмі, який надає особливого значення символам у процесі взаємодії, — це інше. Або візьмемо таку категорію, як "соціальна група", стосовно якої існує така безліч визначень, які практично неможливо запам'ятати. У ході розвитку соціології для вточнення цієї категорії групи почали поділяти на "первинні" та "вторинні", поряд з поняттям "групи" почали використовувати поняття "соціальної спільноти" та "класу". Але й при цьому розбіжності залишаються вельми значними. Те, що називає "класом" Макс Вебер, зовсім не те, що розуміє під "класом" Карл Маркс, хоча перший вивчав і шанував другого.

У цих двох видатних соціологів різне розуміння "соціальної структури". У К.Маркса, наприклад, вона задається як взаємодія різних груп у процесі суспільно-виробничої діяльності (незалежно від того, як ця об'єктивно-предметна діяльність виражена у свідомості суспільства). У М. Вебера істотним параметром соціальної структури є престиж. Останній характеризують як ранг групи, приписуваний системою цінностей. Відмінність у тлумаченні класу та соціальної структури у цьому разі свідчить про відмінність методологічних позицій К.Маркса та М.Вебера (відповідно об'єктивно-предметної та суб'єктивно-ціннісної).

Ці дві позиції зумовлюють неоднозначність розуміння таких соціологічних категорій, як "соціальний статус", "соціалізація", "соціальна інституція". Наприклад, соціальний статус (лат. status — становище, положення) тлумачать як "становище", "позицію", маючи на увазі об'єктивну приналежність до групи, виокремленої за тією чи тією ознакою. Під статусом розуміють також місце у системі прав та обов'язків, у системі приписів суспільства, зумовленій панівною системою цінностей. Так, зокрема, розумів соціальний статус Макс Вебер, ототожнюючи його з престижем позиції. Саме це розуміння статусу найбільш поширене у західній соціології, яка віддає пріоритет, як правило, суб'єктивно-ціннісній методології.

Для позначення динамічного аспекту статусу використовується категорія "соціальна роль". На різних етапах свого життя в суспільстві людина немовби грає різні ролі: учня, студента, батька (матері), робітника, менеджера та ін. Поняття "роль" близьке до поняття "статус", вони часом нероз-різнювані. Але роль має завжди ціннісно-нормативне забарвлення. "Роль визначається як нормативно регульована на грунті загальноприйнятих цінностей поведінка, компонент соціальної структури".

Використання категорії "соціальна роль" — безперечна ознака суб'єктивно-ціннісної методології, натомість категорії "статус", "соціальна структура", "соціальна взаємодія" та інші використовуються і в об'єктивно-предметній методології. Те саме можна сказати про термін "соціальна інституція" — він теж не характеризує однозначно методологічну позицію. За тим, наскільки значимою є роль цієї категорії у концептуальній схемі або у теоретичних побудовах, можна судити про приналежність теорії до макрорівня чи мікрорівня. Що стосується критерію "суб'єктивне-об'єктивне", то віднести термін "соціальна інституція" до якоїсь однієї опозиційної стратегії було б неправильно.

У західній соціології "соціальна інституція" (лат. institu-tum — встановлення) — це "всталений комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні царини людської діяльності та організовують їх у систему ролей і статусів, які утворюють соціальну систему".

У рамках суб'єктивно-ціннісної методології і соціальна система, і місце тієї чи тієї інституції у цій системі розуміються як зумовлені цінностями суспільства. Інше тлумачення терміна "інституція" дають соціологи, котрі використовують традиційно марксистську методологію (хоча сам К.Маркс не вживав цю категорію). Соціальна інституція тлумачиться ними як "історично посталі, всталені форми організації спільної діяльності людей". При цьому перелічуються ті самі інституції, про які йдеться при використанні опозиційної методології: сім'я, освіта, наука та ін.

Взагалі, коли у колишньому радянському суспільстві почала відроджуватися соціологія й з'явився активний інтерес до різних соціологічних концепцій, досі невідомих і навіть заборонених, ввійшли в обіг багато які терміни, раніше не вживані. Беручи на озброєння ці терміни, радянські соціологи наділяли їх зовсім іншим смислом, відповідним звичним уявленням. Так, переінакшені були терміни "соціальна стратифікація", "соціальний статус", "соціальна інституція", "соціалізація" тощо.

Термін "соціалізація", який дістав офіційний статус соціологічної категорії тільки у XX сторіччі (після внесення до офіційного реєстру категорій Американської соціологічної асоціації), означав формування особистості за допомоги цілеспрямованої передачі прийнятих у суспільстві норм і цінностей. Термін цей тлумачать, проте, й широко — як процес формування соціальної природи людини. Формування це, як відомо, передбачає й стихійний вплив (який перебуває за межами навчання й виховання), який приводить до здобуття різних соціальних характеристик, засвоєння того, "про що не йдеться, чого не навчають у школі", але що формується у результаті взаємодії з предметно-речовинною цариною, поведінкою інших людей тощо. У марксистській методології традиційно надавали особливого значення саме останньому.

Понад те, сам процес виховання вважали ефективним тоді, коли його спрямованість відповідала тому, що здобувалося у результаті взаємодії з об'єктивними умовами життєдіяльності. Навіть тоді, коли соціалізація визначалася прихильниками цієї методології як "процес... навчання й засвоєння індивідом цінностей", підкреслювалося, що на відміну від західних традицій дослідження соціалізації у радянській соціології та соціальній психології наголос робиться на роль "соціального досвіду" індивіда, а також на значення "широкого кола чинників", що впливають на особистість крім цілеспрямованого виховання.

Можна показати також, що при різних методологічних підходах по-різному розуміються "конфлікт", "соціальна рівновага", "зміна", "соціальний розвиток" та ін. Загалом же, характеризуючи долю різних соціологічних категорій і з'ясовуючи їх залежність від методологічної стратегії, слід мати на увазі:

— методологічні стратегії можуть характеризуватися своїми власними поняттями й відповідними їм термінами, які не використовуються у рамках іншої методології;

— при різних методологічних підходах можуть використовуватися ті самі терміни, в які вкладається різний смисл;

— смисл термінів, використовуваних у рамках тієї самої методології, може змінюватися, може конкретизуватися й уточнюватися у результаті нових, отримуваних у дослідженнях результатів.

З усього цього випливає дуже важливий висновок, який доводиться взяти до уваги тому, хто вирішив присвятити себе соціології: не можна догматично ставитися до категорій, їх визначення й використання. Категорії слід опановувати у взаємодії з іншими поняттями, враховувати, у рамках якої теорії та методології вони оформлювалися й яким було їх призначення (що за їх допомоги передбачали зафіксувати й виразити).

Доцільність використання тієї чи тієї категорії та відповідних термінів визначається обраною методологічною стратегією, конкретними завданнями дослідження. У зв'язку з цим постає питання: а як же сумістити викладене вище "різнодумство" з "однозначністю поняттєвого фонду", яка, як відомо, є ознакою науковості? Чи припустима така "нестрогість", чи не виводить вона соціологію за межі науки? Не бачити у цьому проблеми не можна. Проблема ця породжує серйозні труднощі, й соціолог повинен готувати себе до цих труднощів соціологічної роботи. Відповідь, проте, можна запропонувати таку: соціолог все ж повинен прагнути наукової строгості, а соціологія лише в ідеалі "має" однозначний поняттєвий фонд.

Практично ж ця вимога означає ось що: позначивши обраний соціальний об'єкт певним терміном і розкривши його смисл за допомоги визначення, слід у подальшому послідовно дотримуватися цього смислу, відповідного характеру тієї концептуальної схеми, яка використовується для роботи. Необхідність звертатися до багатьох літературних джерел, де по-різному можуть розумітися ті самі терміни, не повинна перешкоджати визначенню своєї позиції, якої слід дотримуватися впродовж усього дослідження. У будь-якому разі, цього треба навчатися, такого роду навички необхідно послідовно розвивати й постійно вдосконалювати.