Підключення комп'ютера у вже існуючу мережу

Якщо Ви збираєтеся підключати машину з Linux у вже існуючу мережу, дізнайтесь у Вашого мережевого адміністратора наступні адреси:

· IP-адреса машини

· IP-адреса мережі

· широкомовна IP-адреса

· маску

· IP-адреса маршрутизатора

· IP-адреса серверу імен (DNS-server)

Після цього Ви повинні сконфігурувати мережевий пристрій на вашій машині на використовування цих адрес.

Створення нової мережі, яка не буде підключена до Інтернету.

Якщо Ви створюєте внутрішню мережу, яку Ви не збираєтеся в майбутньому підключати до Інтернету, Ви можете вибрати будь-які адреси. Проте, з міркувань безпеки і одноманітності, певні IP-адреси були спеціально зарезервовані для подібної мети. Ці адреси описані в RFC1597 таким чином.

 

 

   -----------------------------------------------------------   |  АДРЕСИ, ЗАРЕЗЕРВОВАНІ ДЛЯ ВНУТРІШНІХ МЕРЕЖ   |   -----------------------------------------------------------   | Мережевий | Маска | Мережні адреси         |   | Клас |          |                         |   -----------------------------------------------------------   | А | 255.0.0.0 | 10.0.0.0 - 10.255.255.255 |   | B | 255.255.0.0 | 172.16.0.0 - 172.31.255.255 |   | С | 255.255.255.0 | 192.168.0.0 - 192.168.255.255 |   -----------------------------------------------------------

Все, що Вам потрібно зробити – це вирішити, скільки адрес Вам потрібно, і вибрати відповідний діапазон.

Створення мережевих інтерфейсів.

В багатьох операційних системах з сімейства Unix мережеві пристрої представлені у вигляді файлів в каталозі /dev В Linux це не так. В Linux мережеві пристрої створюються динамічно, і тому не вимагають наявності відповідних файлів в каталозі /dev

В більшості випадків мережевий пристрій створюється драйвером, після того, як той проініціалізує і знайде мережеву карту. Наприклад, драйвер ethernet-карти створює інтерфейси з іменами eth[0..n] у міру виявлення всіх мережевих карт у Вашій машині. Перша мережева карта зв'язується з інтерфейсом eth0, друга – eth1 і т.д.

Проте в деяких випадках, зокрема у разі інтерфейсів slip і ppp, інтерфейси створюються призначеним для користувача програмами. При цьому зберігається принцип послідовної нумерації інтерфейсів, проте інтерфейси не створюються у момент завантаження. Причина цього полягає в тому, що кількість працюючих slip- і ppp-інтерфейсів може мінятися в ході роботи машини, на відміну від кількості ethernet-карт.

Настроювання мережевого інтерфейсу.

Отже, у Вас є всі необхідні програми, адреси та інформація про мережу. Можна приступати до настройки мережевих інтерфейсів. Настройка полягає в присвоєнні відповідних адрес мережевому пристрою і установці потрібних значень для інших параметрів мережевого пристрою. Найбільш часто для цього використовується програма ifconfig.

Ви повинні запустити її приблизно таким чином:

   root# ifconfig eth0 192.168.0.1 netmask 255.255.255.0 up

В цьому випадку мережевому пристрою eth0 буде присвоєна IP-адреса 192.168.0.1 і маска 255.255.255.0. Ключ up в кінці команди робить інтерфейс активним. Ця дія за замовчуванням, тому Ви можете пропустити цей ключ. Для деактивації інтерфейсу використовуйте команду ifconfig eth0 down.

Ядро при конфігурації інтерфейсу приймає деякі значення за замовчуванням. Наприклад, ви можете явно вказати мережеву і широкомовну адресу для інтерфейсу, проте якщо Ви цього не зробите, як в прикладі вище, ядро спробує “вгадати“ правильні значення на основі вказаних адреси і маски. Якщо Ви не вкажете маску, вона буде вибрана відповідно до того класу адрес, в який потрапить вказана адреса. В прикладі вище ядро припустило б, що машина знаходиться в мережі класу С, і встановило б мережеву адресу в 192.168.0.0 а широкомовний в 192.168.0.255.

Програма ifconfig має безліч опцій, найкорисніші з яких:

up

активує інтерфейс (ця дія за умовчанням).

Down

деактивує інтерфейс

[-]arp

дозволяє і забороняє використовування протоколу перетворення адрес (arp) на даному інтерфейсі.

[-]allmulti

дозволяє і забороняє прийом апаратних пакетів з декількома адресатами (multicast-пакетів). Такі пакети дозволяють групі машин приймати пакети, відправлені на спеціальну адресу. Така можливість використовується в додатках на зразок відеоконференцзв'язку, але як правило не використовується

Mtu N

дозволяє встановить MTU для інтерфейсу

netmask <addr>

цей параметр дозволяє задати маску мережі, в якій знаходиться даний інтерфейс

irq <addr>

цей параметр працює тільки з певними типами мережевих карт і дозволяє задати IRQ для відповідної інтерфейсу карти

[-]broadcast [addr]

цей параметр дозволяє прийом широкомовних пакетів на задану адресу або забороняє прийом таких пакетів.

[-]pointopoint [addr]

цей параметр дозволяє встановити адресу машини на протилежному кінці з'єднання крапка-крапка (наприклад slip або ppp)

hw <type> <addr>

цей параметр дозволяє задати апаратну адресу деяких типів мережевих пристроїв. Ця опція рідко використовується в мережах ethernet, але дуже корисна в мережах інших типів мереж, таких як X.25

Ви можете використовувати програму ifconfig для будь-якого мережевого інтерфейсу. Деякі програми, такі як pppd і dip автоматично конфігурують мережевий інтерфейс після створення і не вимагають подальшої ручної настройки.