Тема № 7 еколого-географічна ситуація в Україні

Екологія, з часів її визначення Е. Геккелем (1886 р.) як науки про відносини організмів до навколишнього середовища, зазнала істотних змін і наблизилась до категорії світоглядного характеру. Поряд з формуванням екології як конкретної наукової дисципліни складались і розвивались міждисциплінарні підходи до вивчення взаємодії живої і неживої природи (біоекологія, зооекологія, геоеко­логія, екологія людини, соціоекологія).

В надрах географічної науки, яка вивчає в комплексі єдність природи, населення, господарства, розвивається географічна еколо­гія (геоекологія), яку необхідно розглядати як ландшафтну, при умові широкого трактування категорії ландшафт (О. І. Горленко, 1991 р.). Геоекологія вивчає якість навколишнього середовища сто­совно умов життєдіяльності людини і існування живих організмів. В геоекологічних дослідженнях вивчається еколого-географічна си­туація (ЕГС), під якою розуміють стан в конкретний період в певному регіоні навколишнього середовища, ступінь його відповід­ності санітарно-гігієнічним нормам життя населення і природно-еко­логічним умовам існування живих організмів.

Еколого-географічна ситуація є залежною від властивостей ком­понентів природи, особливостей ландшафтів, рівня розвитку продук­тивних сил, пріоритетів суспільного розвитку і державно-правових механізмів їх реалізації. Вона, як правило, характеризується кількі­сними показниками, і відображає стан компонентів середовища існування людини і їх відповідність належному рівню комфортності, існуючі ековідносини в регіоні.

В умовах України ЕГС можна розглядати на різних рівнях: державному, регіональному, локальному, місцевому. Розглянемо ос­новні фактори формування ЕГС України. Серед них:

— історично висока освоєність території;

— різноманітний природно-ресурсний потенціал, який поєднує мінеральні, земельні, лісові, водні, рекреаційні ресурси, і значна його освоєнність;

— інтенсивна насиченість виробництвом, незадовільна структура
виробництва, за рахунок надмірного розвитку енерго та ресурсоміст­ких галузей, які виступають основними джерелами забруднення навколишнього середовища;

— високий рівень урбанізації центральних і східних регіонів;

— територіальна скупченість різноманітних природо користувачів;

— недостатність інвестицій в природоохоронну діяльність на даному етапі розвитку.

В результаті в багатьох регіонах України складається несприят­лива, а в ряді місць критична еколого-географічна ситуація, яку доцільно проілюструвати мовою цифр (за даними статистичного збірника «Охорона навколишнього середовища та використання природних ресурсів України» та «Еколого-географічні дослідження території України» (1988). Станом на 1991 р. в Україні нараховува­лось 314694 організованих джерел викидів шкідливих речовин в атмосферу. 31% промислових та інших об'єктів не мали санітарно захисних зон, розміри яких відповідали б нормативам. Кількість шкідливих речовин, які викидаються стаціонарними джерелами за­бруднення склала 38, 147 млн. т. Найбільше атмосферних забруд­нень припадає на індустріально розвинуті області: Донецьку, Дніп­ропетровську (відповідно 24,6 % і 22 %), Луганську (7,1 %), Харківську (6,3 %), Миколаївську (4,9 %), Кіровоградську (4,8 %), Запорізьку (4,7 %), Івано-Франківську (4 %), які в су­купності дають 78,4 % атмосферних викидів. Частка Тернопільської області для порівняння складає 0,35 %. Незважаючи на відчутне скорочення атмосферних викидів —8,7 млн. т, протягом шести ос­танніх років стан повітряного басейну України погіршується, особ­ливо в індустріальних районах і великих промислових центрах: Кривий Ріг, Маріуполь, Запоріжжя. Атмосферні забруднення завдя­ки циркуляції повітряних мас є скрізь проникаючими і доступними і тому є небезпечними як для природних ландшафтів, населених живими організмами, так і для здоров'я людей.

Незадовільною є тенденція щодо використання води і забруд­нення поверхневих та підземних вод внаслідок скидання забрудне­них стічних вод, загальна кількість яких у 1991 році складала 4,29 млрд. м³ і зросла на 1,1 млрд. м³ протягом 1991 року. При цьому в природні водні об'єкти скидається 701 млн. м³ неочищених стічних вод, що в 3,3 рази більше в порівнянні з 1985 роком. Тенденція просто загрозлива.

У місцях водокористування в середньому по Україні невідповід­ність вод з санітарними нормами за хімічним та бактеріологічним показником відповідно складала 30,1 % та 27,4 %. В деяких облас­тях ці показники є ще вищими (Донецька—39,1 % та 48,1 %, Рівненська— 31,4 % та 51,4 %, Тернопільська 32,2 % та 61,5 %). Не відповідає державним стандартам і вода для споживання. Аналіз очищеної води з комунальних водопроводів показав, що в середньо­му 11,7 % хімічних та 7,3 % бактеріологічних показників перевищу­ють санітарно-допустимі норми.

Небезпечних масштабів досягає еродованість сільськогоспо­дарських угідь. Водною і вітровою ерозією щорічно виноситься з полів по Україні близько 470 млн. т родючих грунтів, що складає в середньому 15 т/га. На території Тернопільської області, а також Харківської, Хмельницької, Чернівецької, Івано-Франківської в ре­зультаті ерозії орних земель щорічно в середньому виноситься більше 24 т/га дрібнозему. Еродованість сільськогосподарських угідь в Івано-Франківській, Чернівецькій, Тернопільській, Хмель­ницькій, Вінницькій, Черкаській, Запорізькій, Дніпропетровській, Харківській областях, республіці Крим коливається від 20 до 40 %, а в Одеській, Кіровоградській, Миколаївській, Луганській перевищує 40 %, («Атлас природних условий и естественных ресурсов Украинской ССР»).

Надмірна хімізація сільського господарства призвела до забруднення як самих грунтів, так і продуктів сільськогосподарського виробництва нітратами, пестицидами, іншими шкідливими речовина­ми. Так, протягом 1988 року у 17 % продуктів виявлено перевищен­ня допустимого рівня нітратів. В овочах, фруктах та ягодах цей показник перевищував норму в 2,5 раза, по м'ясних продуктах — в 0,8 раза, у молочних продуктах— 1,2 раза. (Еколого-географічні дослідження території України, 1990 р.).

Крім названих видів забруднення середовища, на життєдіяль­ність людини впливає електромагнітне, шумове і вібраційне, теплове «забруднення», яким властива певна територіальна диференціація та специфіка впливу.

Після 1986 року першочерговою екологічною проблемою для всієї території України, і в першу чергу району аварії, є радіоактивне забруднення. Небезпека полягає в тому, що незначні дози радіації викликають ракові захворювання і генетичні пошкодження. Причому пік ракових захворювань приходить не раніше, ніж через 10—20 ро­ків. А вроджені вади, дефекти розвитку та інші спадкові хвороби, викликані пошкодженням генетичного апарату, проявляються, як правило, в наступних поколіннях: це діти, внуки, правнуки людини, яка отримала радіоактивне випромінювання («Радиация, дозы, зффекты, риск», 1990).

Вплив забрудненого середовища помітно відбивається на стані здоров'я населення України. Загальна захворюваність населення за останнє десятиріччя зросла на 35 % переважно за рахунок злоякіс­них пухлин, серцевосудинних хвороб, бронхіальної астми, цукрового діабету, алергії та інших. Рівень розповсюдження захворюваності населення України (без інфекційних хвороб) складав у 1988 році 109930 (на 100 тис. жит.), зріс показник первинної інвалідності, який у 1988 році становив 36,2 на 1000 жителів.

Ураження злоякісними пухлинами на цей же період становило 1356,8 на 10 000 жителів. Економічні збитки від інфекційної захво­рюваності у 1988 році склали 1,67 млрд. крб. (Екологічні дослі­дження території України).

На тривалість життя і захворюваність населення істотним чином вплинули процеси урбанізації, які знайшли відображення в територі­альній організації розселення, зміні форм проживання та різкому погіршенні умов життєдіяльності людей.

На приведеній картосхемі рис. 9 (автори В. А. Барановський, Л. Г. Руденко) методом картографічного синтезу (накладанням карт) показаний сучасний стан сумарного техногенного забруднення території України. Екологічна ситуація, як бачимо, дуже складна.

Надзвичайно забруднені території і території екологічного ли­ха — це 30-кілометрова зона аварії на ЧАЕС, північна частина Житомирської і Київської областей, міста Дніпродзержинськ, Полі­ське. Надзвичайно забруднені території: райони підвищеної радіаційної забрудненості (Житомирська, Київська і Чернігівська області, а також Донецька і південь Луганської області, Дніпропет­ровська, а також східні райони Кіровоградської, центральні райони Чорноморсько-Азовського узбережжя.)

Сучасна ЕГС дає підстави стверджувати науковцям, що на території України вичерпані можливості інтенсифікації природоко­ристування за сучасних технічних і технологічних умов. Пом'якшен­ня напруженості ЕГС в багатьох регіонах України можливе за рахунок:

— зміни структури виробництва, переорієнтації його розвитку на задоволення потреб населення;

— розробки і впровадження принципово нових екологічно зба­лансованих технологічних процесів у виробництво;

 — посилення адресних природоохоронних інвестицій на вирі­шення провідних екологічних проблем (радіоактивного забруднення, ерозії і хімічного забруднення земель, забруднення малих і середніх рік);

— змістовного покращення системи екологічної освіти і вихо­вання;

— впровадження екологічних механізмів, важелів природокорис­тування (плати за ресурси, відшкодувань за нанесені збитки, за­бруднення).