Перші педагогічні пам’ятки Київської Русі

Відомо, що навчальними книгами вищих шкіл “книжного уміння” і шкіл “учіння грамоти” були два “Ізборники” князя Святослава (1073 р. і 1076 р.), Псалтирі, Молитвослови, збірники “Бджола”, “Ізмарагд” та ін. Ці книги допомагали розкрити значення і необхідність виховання та освіти, проблеми ролі праці в житті людини, позитивного прикладу дорослих у вихованні дітей та ін. Про їхнє значення в тогочасному житті людини і суспільства йдеться в літописі “Повість минулих літ”: “Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної, бо книги вказують нам і навчають нас, як іти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних. Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, це джерела мудрості. Книги – бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємось, вони – узда для тіла і душі…”.

Неоціненну роль у розвитку книжної справи відіграв Ярослав Мудрий. У “Повісті минулих літ” зазначається, що “він до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. І зібрав писців много, і переклали вони із грецької на словенську мову і Письмо. І написали вони багато книг, і славу цим здобули, за їхніми книгами повчаються вірнії люди і насолоджуються, навчаючись божественного слова”.

Крім Ярослава Мудрого, своєю любов’ю до письменства славилися сини його Всеволод та Святослав. З митрополитів уславилися особливо Іларіон та Климент Смолятич. Такі прихильники книг дбали про те, щоб зростала кількість книг, доручаючи переписувати їх відповідним особам.

 

Ярослав Мудрий (978-1054)

 

“Ізборники” князя Святослава як книги для навчання ставили за мету ознайомити дітей із християнською вірою, церквою, виховати в них християнську мораль, духовність.

У “Слові одного калугера (монаха) про читання книг”, що входить до “Ізборника” 1076 р., подається оцінка ролі книги в житті людини:

“Блаженні ті, хто пізнає учіння, всім серцем прагне до нього.

Не зібрати корабля без цвяхів – не буде праведника без книжного читання.

Як полонений завжди думає про рідних своїх, так і праведник — про книжне читання.

Кінь управляється і стримується вуздечкою, а праведник – книгами”.

“Ізборник” Святослава 1076 р. – найдавніша пам’ятка української дидактики, в якій вперше у вітчизняній педагогічній культурі розроблено методику читання книг. Іоанн, автор вступної статті до “Ізборника” Святослава 1076 р., виявив себе як перший вітчизняний педагог-методист. Він подає поради щодо визначення мети і методики читання книг, вимагає від учнів бути не “начотчиками”, а свідомо засвоювати прочитане: “Коли читаєш, не квапся переходити до іншого розділу, але задумайся, про що говорять книги”. Педагог рекомендує повертатися до прочитаного декілька разів, робити висновки.

 

 

Рис. 1.5. “Слово о полку Ігоревім”

(репродукція картини Б. Ольшанського)

 

Згодом центром руського (українського) книгописання стає Києво-Печерський монастир, в якому було зібрано надзвичайно цінну бібліотеку. Відоме зібрання книг було при Видубицькому монастирі та інших храмах і монастирях решти єпархій України.

У цих монастирях створено оригінальні твори: “Слово про закон і благодать”, “Слово о полку Ігоревім”, “Повість минулих літ” та багато інших.

Про розвиток педагогічної думки Київської Русі свідчать різноманітні джерела, що дійшли до нас: пам’ятки писемності, літературні твори різних жанрів, твори образотворчого мистецтва, засоби народної педагогіки (в усній народній творчості), церковна та побутова практика. Найдавніші пам’ятки, в яких порушуються питання освіти, датовані XI ст. Серед них – твори перекладні й оригінальні (вітчизняного походження). До перекладних належать:

“Пчела” – складений у Візантії й перекладений на Русі наприкінці XI ст. збірник цитат із Святого письма, афоризмів і висловлювань отців церкви, античних філософів Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля, Плутарха та інших. Містив 71 розділ, кожен з яких присвячувався різним темам. “Пчела” мала на меті настановити читача, “як жити християнинові”. Є тут думки і щодо навчання й виховання.

“Златоуст” (за прізвищем грецького проповідника Златоуста) – збірник окремих промов і висловлювань отців церкви.

“Ізборник” Святослава 1073 р. – збірник текстів античної літератури пізнавального характеру з різних галузей знань (усього 383 статті), написаний у формі запитань і відповідей. Загалом був призначений для розширення знань.

“Ізборник” Святослава 1076 р. – збірник статей (44 статті) виховного, повчального характеру, нерідко звернених до дітей, наприклад, “Повчання дітям Ксенофонта” та ін.

Найдавнішою вітчизняною літературною пам’яткою, в якій піднімаються педагогічні питання, є філософсько-педагогічний трактат “Слово про закон і благодать”, написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037-1050 рр. Це був виступ митрополита перед Ярославом Мудрим та прочанами Київського храму св. Софії. Твір мав морально-патріотичне спрямування.

Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є “Повчання дітям” Володимира Мономаха (1096 або 1117 р.), створене за аналогією до “Повчання дітям Ксенофонта”. Це – перший у середньовічній Європі педагогічний твір, написаний світською особою, в якому (також уперше) було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, пов’язаного із практичними потребами людини, вказано на зв’язок освіти з потребами життя та діяльності особистості. Мономах вважав, що основою всіх успіхів людини є праця, а тому виховувати треба не повчаннями, а добрими справами. У творі порушуються важливі питання морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання. Мономах наголошував на ролі освіти у вихованні та ін.

Разом із розвитком шкільництва зароджується оригінальна педагогічна думка, яка виявилася у літературних творах митрополита Іларіона “Слово про закон і благодать”, Володимира Мономаха “Повчання”, Нестора “Чтение о жизни й погублений… Бориса й Глеба”, “Повісті минулих літ”, Ізборнику 1076 р., посланнях і проповідях Климента Смолятича, Кирила Турівського, “Молінні” Данила Заточника та ін.

У цих творах простежується релігійно-моральна програма формування особистості, самоусвідомлення руського народу.