І. Бути твердим у тих основах, на яких ґрунтується виховання солдата.

Такими основами, вважає військовий педагог, є:

а) відданість правителю і Батьківщині до самовіддання;

б) дисципліна;

в) віра у непорушність (святість) наказу;

г) хоробрість (рішучість, безстрашність);

д) рішучість покірно переносити труди, холод, голод і всі потреби солдатські;

е) почуття взаємовиручки.

М. Драгомиров наголошує, що ці основи повинні бути притаманні всім без виключення офіцерам-випускникам. Особи, які призначені сказати про випускників останні слова “достойний або недостойний присвоєння першого офіцерського звання”, беруть на себе велику моральну відповідальність за кожного молодого лейтенанта, який має нестійкі моральні основи.

Вищеозначені основи строго поділяються М. Драгомировим на дві групи.

Основи першої групи: відданість правителю і Батьківщині до самовіддання; дисципліна; віра у непорушність (святість) наказу – повинні і можуть закріпитися в офіцерів-випускників; при найменшому коливанні однієї з цих основ молода людина взагалі не повинна бути допущена до отримання офіцерського звання; перебування такого офіцера у військовій частині з перших днів може бути фатальним і для його кар’єри, і для підлеглих йому солдатів; немає сенсу покладати ніяких добрих надій в майбутньому на такого офіцера.

Основи другої групи: хоробрість (рішучість, безстрашність); рішучість покірно переносити труди, холод, голод і всі потреби солдатські; почуття взаємовиручки – не завжди можуть розвинутися за шкільною партою; тому краще, щоб ці якості все-таки розвинулись у майбутнього офіцера в училищі, але й відсутність їх у офіцера-випускника не страшна. У процесі наполегливої роботи над собою офіцер може їх розвинути в собі згодом. Бойова обстановка розставляє все на свої місця.

Твердість в основах першої групи нагально необхідна через те, що без цих основ воєнна служба для людини перетворюється на більш або менш вигідний процес і буде для неї такою до тої хвилини, коли порушення Присяги здасться їй більш вигідним, ніж її виконання. Чим більше таких ненадійних одиниць будуть терпіти в армії, тим ненадійніша буде сама армія і тим більше непередбачуваним буде результат її діяльності, незалежно від того, яка буде в неї якість озброєння, бойової техніки, достатність постачання, чисельність особового складу тощо. Така армія задовго до початку війни буде приречена на поразку – робить висновок М. Драгомиров.

Тому в середовищі офіцерів будь-якої військової частини повинні підтримуватися істинно товариські стосунки, що не допускають переходу почуття згуртованості в байдужість до виконання службового обов’язку або в потурання думок, явно злочинних, відносно до основ першої групи. Допускаючи із почуття товариськості те або інше, офіцери тим самим викривили б саме розуміння товариськості, яке є почуттям взаємним і ґрунтується на переконанні: “сам пропадай, але товариша виручай”; але яка ж взаємність буде там, де один вирішить перемогти або загинути, а інший прагне перемоги настільки, наскільки це йому вигідно і безпечно для його дорогоцінного існування…

“При нестійкості в моральних основах першої групи в офіцера не знайдеться і мотивів розвивати в себе основи другої групи. Масова здача в полон, дезертирство, пропажі безвісти тощо – ось ознаки воєнного часу, що характеризують армію, в якій офіцери недостатньо стійкі в моральних засадах” – наголошує видатний військовий педагог.

Він робить висновок, що офіцер, який не має цих моральних засад, не може сформувати їх у своїх солдатів, не може переконати їх в тому, що цих основ треба дотримуватися до самопожертви. Це неможливо! Виховувати солдатів в істинно воїнському дусі такий офіцер не буде здатним.

ІІ. Володіти відвертою відданістю і любов’ю до військової справи. Перетворення новобранця в солдата, не ламаючи в ньому людину, – справа нелегка. Вона вимагає від офіцера значної напруги всіх його сил; крім того, ця справа мало видна з сторони, непоказна; добросовісно її виконувати може той, хто має любов до неї, хто присвятив себе цій справі і вирішив служити їй не тільки за страх, а й за совість; якщо всього цього немає, – краще киньте цю справу і зніміть офіцерський мундир, для всіх від цього буде краще, і чесніше це…

ІІІ. Пам’ятати, що люди, які будуть віддані офіцеру в підпорядкування, не в стані прилаштуватися до нього, а він повинен прилаштовуватися до них. У цьому сенсі від офіцера вимагається нескінченне терпіння і поблажливість.

Новобранець, за рідким винятком, прибуває у військову частину завжди заляканим, задьоргати його нескладно, але виправити це буде важко.

Чим більше з боку офіцера буде теплоти, участі і терпіння, тим легше він знайде доступ до серця і свідомості молодого солдата; у такому випадку краще піде його виховання і освіта, бо солдат буде вірити в офіцера і, повіривши, у всьому послухає.

ІV. У межах можливого для молодшого офіцера треба бути уважним до найменших потреб підлеглих: засумував котрий – запитайте, чому? Не пропускайте випадкових зустрічей з підлеглими вам людьми, не запитуючи їх про що-небудь або не сказав два-три добрих слова. Не говорячи про те, що ви прилучаєте солдата до великого братства воїнського, – це самий дієвий шлях до його формування.

Не можна собі уявити, до якого ступеня солдат це розуміє. Люди, з якими ви так попрацюєте, будуть вашими в самі тяжкі хвилини воєнного життя і не підведуть.

V. Виробити в собі правильне відношення до наказу. Офіцер повинен добиватися ретельного виконання всього за правилами, що встановлені статутами та інструкціями, не вимагаючи спочатку швидкого і спритного їх виконання – це у солдата виробиться згодом. Для того, щоб добитися у солдатів виконання статутних вимог, треба слідкувати за самим собою, щоб його накази і розпорядження не мали характеру забаганки: те, що офіцер певним чином вимагав один раз, повинно таким же чином вимагатися постійно. Офіцер сформує в собі законність, буде чутливим до беззаконності і не допустить їй розвинутися у своїх підлеглих, тобто вбереже від того, що складає основу самих різноманітних і жахливих злочинів.

Офіцерові також треба постійно пам’ятати, що тільки той наказ буде виконано точно і в строк підлеглим, який він правильно і ясно зрозумів.

VІ. Звернути особливу увагу на те, щоб, у першу чергу, і ретельно привити підлеглому обов’язки і тільки після цього ритуал. Солдат, наприклад, знає всі зовнішні прийоми заступання у варту і на пост, проте чиї накази повинний виконувати чатовий – не знає. Все це відбувається через неправильну методику навчання. З чого розпочнете вчити, те солдат і буде вважати найважливішим.

В офіцера, який строго і чесно виконує свої обов’язки, і солдат буде такий же.

VІІ. Ділити з солдатом тяготи служби. Михайло Драгомиров звертається: “Дорогі товариші, молоді панове офіцери, діліть із солдатом труди і нестатки в мирний час, коли служба вас поєднує разом, якщо бажаєте, щоб він був серцем і душею вашою у час воєнний: солдат не щадить себе тільки для того офіцера, котрий сам себе не щадить на службі. І тільки тоді самовіддання солдата стає безмежним”.

VІІІ. Вміти тримати себе по відношенню до солдата, тобто вміти встановити своє відношення до солдата так, щоб воно сприяло справі виховання і освіти солдата, не перетворюючись ні на прагнення до лишньої популярності, лишньої суворості, лишньої доступності тощо. Популізм як фальш, недостойний офіцерського звання; лишня суворість віддаляє солдата від офіцера; надмірна доступність зазвичай перетворюється на безцеремонність, фамільярність, панібратство, від яких і до злочину зовсім недалеко…

Усі перераховані моральні основи, хоча б у зародку, повинні бути притаманними молодому, починаючому службу офіцерові. Сформувати зародки цих основ в майбутнього офіцера може тільки сім’я і воєнна школа. Перевиховати офіцера – завдання надзвичайно складне і, ймовірно, неможливе.

Офіцер, що підготовлений в дусі викладеного вище, буде близьким до солдата, і солдат буде вірити такому офіцерові безмежно. У мирний час ця близькість офіцера до солдата забезпечить правильне виховання останнього і захистить його від поганого впливу зловмисників, що хочуть внести розлад у стосунки офіцера і солдата і тим самим розкласти армію. У воєнний час ця близькість слугуватиме тою спайкою в армії, де буде безграничне самовідданість; армія, в якій офіцер користуватиметься повагою і довірою у солдата, буде мати таку перевагу, що не забезпечити ні кількістю, ні досконалістю техніки, ні будь-чим іншим; це – вищий ступінь досконалості армійського організму.

Закінчимо нашу статтю також словами генерала Михайла Драгомирова, які характеризують “кастовий дух” офіцерів: “Велика і почесна роль офіцера… і тягар її не всякому під силу. Багато душі треба вкласти в свою справу для того, щоб з чистою совістю сказати: “Багато людей пройшло через мої руки і зовсім мало було між ними таких, які від того не стали кращими, розвинутими, придатними для будь-якої справи. Жодного я не зробив негідником, жодного не заморив безтолковою працею або неувагою до його потреб; у жодного не підірвав віри у свої сили”. Кожний офіцер зобов’язаний пам’ятати, що люди, які будуть віддані йому у підпорядкування, не здатні пристосуватися до нього, але він повинний до них пристосуватися, тому він зобов’язаний бути уважним до найменших потреб підлеглих”.

На військово-морському флоті проблемами розвитку теорії та практики виховання матросів займались багато видних флотоводців, зокрема адмірали Ф.Ф. Ушаков, Д.Н. Сенявин, С.О. Макаров та інші.

 

 

Ф.Ф. Ушаков (1745-1817)

Адмірал Ф.Ф. Ушаков завжди навчав своїх офіцерів: “Запам’ятайте непохитне правило: командир на кораблі вважається захисником інших і батьком всього екіпажу”.

Наприклад, при підготовці до штурму о. Корфу сам адмірал підтримував бойовий дух своїх моряків, показував приклад невтомної діяльності. “День і ніч перебував він на своєму кораблі в трудах, навчав матросів висадці на берег, стрільбі і всім діям сухопутного воїна”, – писав учасник тих подій.

 

 

С.О. Макаров (1848-1904)

 

Адмірал С.О. Макаров свої погляди щодо виховання матросів виклав у роботі: “Міркування з питань морської тактики”. Він вважав, що матрос може успішно діяти у морському бою, якщо буде володіти такими якостями, як здоров’я, витривалість, звичка до дисципліни, до моря, сміливість, необхідні знання. Найважливішим засобом виховання морально-бойових якостей у особового складу флоту, на думку Макарова, є морські походи. Морську бойову підготовку треба організовувати та проводити на засадах суворовських принципів. Для цього він рекомендував не допускати шаблонних, стандартних вправ, намагатися використовувати різноманітні форми, методи, прийоми ведення занять, вчити матросів усувати несправності, пробоїни в кораблі у складній, максимально наближеній до бойової, обстановці. Він організував створення спеціального тренувального “водяного судна”, щоб навчити матросів діяти в умовах небезпеки.

Педагогічні ідеї С.О. Макарова відзначаються гуманністю. Він вимагав від офіцерів уважно поводитися з матросами, дбати про їх здоров’я, харчування, відпочинок, задоволення інших потреб.

Таким чином, військово-педагогічна спадщина видатних полководців, флотоводців викликає безсумнівну зацікавленість, тому що вирішення багатьох сучасних проблем навчання і виховання військовослужбовців Збройних Сил України неможливо без знання і врахування творчого досвіду минулого, того, як розвивалась теорія та практика військового виховання нової історії.