Історичні, соціокультурні та теоретичні передумови виникнення соціології як самостійної науки

Поява соціології як окремої галузі людського знання – це наслідок не лише поступу самої науки, логіки її внутрішнього розвитку, але й кардинальних зрушень у суспільному житті, перш за все пов’язаних з так званою промисловою революцією у Європі, яка призвела до бурхливого розвитку таких процесів, як індустріалізація, урбанізація, секуляризація тощо.

Серед найважливіших історичних чинників, під впливом яких виникла соціологія, зазвичай називають Велику французьку революцію. Вона була водночас і результатом, і каталізатором подальших радикальних політичних, економічних та інтелектуальних змін у суспільстві. Саме у післяреволюційній Франції зароджується та починає визрівати громадянське суспільство, з’являється новий соціальний порядок, одержують помітне розповсюдження демократичні зрушення, актуалізуються такі соціокультурні феномени, як суспільна свідомість, громадський настрій, громадська думка тощо. Як наслідок, з’являється потреба у науковому осмисленні цих та багатьох інших феноменів, що з’явилися завдяки докорінній трансформації соціального буття. Таким чином, поява соціології була відповіддю на “виклики” часу, на “соціальний запит”, це своєрідна саморефлексія суспільства, яке намагається пізнати себе.

Таким чином, отримання соціологією статусу самостійної науки було підготовлено досягненнями філософської думки, а також всіх наук про природу і людину, які одержали особливо помітний розвиток у ХVI – XVIII сторіччях та забезпечили осягнення людським розумом підвалин фізичного світу та місця людини у ньому. Могутніми чинниками наукового оформлення соціологічного знання були докорінні зміни суспільної свідомості на початку ХІХ сторіччя. Без усього цього соціологія як самостійна наука була б не лише незатребуваною, але й взагалі неможливою.

Отже, хоча соціологічна думка така ж давня, як і людське співтовариство, виникнення окремої галузі наукового знання про суспільство – соціології – стало можливо лише за певних історичних, соціокультурних та теоретичних передумов, які й були викладені вище.

Як зазначає відомий український соціолог І.М. Попова, „переплетення усіх цих чинників, їх неповторне поєднання й міра життєздатності зумовили логіку розвитку соціології, появу аналогічних ідей і теорій на різному національному ґрунті, поширення ... за різних історичних умов схожої інтелектуальної проблематики, типових культурних діалогів”.

Звернення до аналізу різних підходів до розвитку світової та вітчизняної соціології як самостійної науки переконує дослідників у тому, що важливим фактором її становлення та успішного функціонування є „відкритість” суспільства, його демократичність. Можна абсолютно категорично стверджувати, що в умовах тоталітарних суспільств соціологія не може розвиватися і взагалі існувати (яскравий приклад тому – історія радянської соціології).

Сьогодні, коли людство переживає перехід до так званого інформаційного суспільства, до найважливіших чинників розвитку соціології необхідно віднести готовність та спроможність того чи іншого соціуму, насамперед його правлячої еліти, не тільки усвідомлювати потребу, але й спонукати дослідників до об’єктивного наукового (соціологічного) аналізу реальних соціальних процесів.

Продовжуючи наш історико-соціологічний екскурс, розглянемо основні етапи розвитку соціологічної науки. Для цього звернемось до періодизації соціології, яку запропонував відомий західний соціолог М. Елброу.