Нікозять (Дацун) Юлія Борисівна

Кандидат хімічних наук, доцент

 

Юлія Борисівна народилася 28 березня 1973 року у місті Полтава в робітничій родині. У 1990 році, після закінчення середньої школи № 14, вступила на стаціонарне відділення природничого факультету. Два роки перебувала в академічній відпустці по догляду за дитиною, а тому диплом учителя біології і хімії отримала у 1997 році. З влаштуванням на роботу проблем не було, так як ще на п’ятому курсі добре зарекомендувала себе на посаді учителя хімії ЗОШ № 3 м. Полтави.

3 2000 по 2007 р. Ю. Б. Нікозять – асистент кафедри хімії Полтавського кооперативного інституту.

У 2000 році під керівництвом доктора хімічних наук, професора Сумського державного університету Л.М. Миронович почала працювати над науково-дослідною темою, присвяченою проблемам полімеризації вінілових олігомерів. У 2006 році в Інституті хімії високомолекулярних сполук НАН України захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата хімічних наук на тему: «Полімеризація α,ω-біс(вініл-о-фталатетиленокси)етилену у присутності b–дикетонатів перехідних металів, активованих УФ-опромінюванням»

З 2007 р. і до нині Юлія Борисівна – доцент кафедри хімії ПУЕТ. Читає предмети «Хімія і методи дослідження сировини та матеріалів», «Харчова хімія», «Поглиблене вивчення харчової хімії» для студентів товарознавчо-комерційного факультету та факультету харчових технологій, готельно-ресторанного і туристичного бізнесу. Керує науковими дослідженнями студентів, результати досліджень доповідались на міжнародних конференціях молодих науковців.

Ю.Б. Нікозять брала участь у розробці науково-дослідних тем Полтавського університету економіки і торгівлі:

- Створення екологічно чистих покриттів на основі олігомерів вінілового типу (Рацпропозиція «Матеріал для захисту гіпсових моделей» РП № 0005);

- Екологічна оцінка вмісту ксенобіотиків в продуктах харчування.

У її творчому доробку більше шестидесяти друкованих праць, серед яких монографія «Дослідження плівкотвірної здатності вінілового олігомера», (2008 р.) та навчальний посібник «Хімія і методи дослідження сировини та матеріалів» (2011 р.).

 

Омелян (Твердохлєб) Валентина Іванівна

Кандидат хімічних наук, доцент кафедри

 

Валентина Іванівна народилася 3 травня 1941р. у с. Ревущино Кобеляцького району Полтавської області. Середню освіту здобула в Дашківській середній школі.

У 1966 році закінчила заочне відділення природничого факультету за спеціальністю «біологія і хімія».

Тема кандидатської дисертації «Синтез (25-100⁰ С) из водных растворов двойных гидратированных нитратов иттербия со щелочными металлами, алюминием и магнием». Науковий керівник дисертаційного дослідження доктор хімічних наук, професор В. Г. Шевчук.

Доцент кафедри хімії Полтавського університету споживчої кооперації України.

Валентина Іванівна є автором близько 100 науково-методичних праць, статей, тез, методичної літератури. Учасник багатьох регіональних конференцій.

 

Самусенко Юрій Васильович

Кандидат хімічних наук, доцент

 

Юрій Васильович народився у 1945 році в м. Ленінграді у сім’ї військовослужбовця. У 1957 році родина переїхала в П олтаву. Тут він пішов у 5-й клас СШ № 6. Навчання давалося йому легко. Хімією захопився з перших уроків, і коли при Полтавському педінституті відкрили Школу юного хіміка, він був серед перших її учнів.

Восени 1963 року завідувач кафедри хімії педінституту, доцент А. П. Каришин запропонував Ю. В. Самусенко займатися органічною хімією. Так органічна хімія увійшла в його життя. Проробивши всі передбачені програмою досліди з органічного синтезу, які звичайно виконували студенти старших курсів, він під керівництвом А.П. Каришина розпочав дослідження у галузі хімії аценафтена. Ще будучи учнем, він виконав роботу, результати якої у співавторстві з А.П. Каришиним були надруковані у щойно створеному «Журнале органической химии» АН СРСР. Наукова стаття називалася «О конденсации аценафтенхинона и его галогенпроизводных с псевдотиогадантоином». Весною 1964 року Ю.В. Самусенко займає перше місце на обласній олімпіаді з хімії і бере участь у І-й Республіканській хімічній олімпіаді школярів, після чого одержує від ректорату Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту запрошення до вступу в цей виш. Але залишившись вірним своєму вчителю – А.П. Каришину, після закінчення школи з золотою медаллю у 1964 році, він вступає на природничий факультет.

Будучи студентом першого курсу, Ю.В. Самусенко в травні 1965 року бере участь у Республіканській нараді молодих учених України. Ще не за заслугами, а як наймолодшого, його запросили до президії цього з’їзду, де під час перерв він знайомиться з такими видатними вченими, як академік В.М. Глушков, академік М.П. Дубінін, член-кореспондент АМН УРСР М.М. Амосов, член-кореспондент АН УРСР О.К. Антонов. Протягом навчання в інституті Ю.В. Самусенко разом зі своїм учителем опублікували ще п’ять наукових статей в журналах АН СРСР, АН Латвійської РСР. Усі вони були присвячені хімії аценафтенхінона і нафтостирила. У 1966 році вийшла монографія М.М. Дашевського «Аценафтен», у якій автор приводить, як один з прикладів, результати досліджень Ю.В. Самусенка і А.П. Каришина.

Під час навчання в інституті Ю.В. Самусенко, був головою Студентського наукового товариства інституту. За успіхи в навчанні, науковій роботі і громадському житті Ю.В. Самусенко починаючи з третього курсу і до закінчення навчання, одержував Ленінську стипендію. Восени 1968 року за рекомендацією А.П. Каришина поїхавши у м. Київ в Інститут органічної хімії (ІОХ) АН УРСР протягом півтора місяця працює в лабораторії відділу фторорганічних сполук під керівництвом професора Л.М. Ягупольського, який невдовзі надсилає ректору Полтавського педінституту листа з проханням направити Ю.В. Самусенка після закінчення інституту на навчання в аспірантуру в ІОХ АН УРСР.

У лютому 1969 року Ю.В. Самусенко у складі делегації Полтавського педінституту брав участь у роботі Зльоту студентів-активістів вищих навчальних закладів УРСР, де йому було вручено Почесну грамоту Міністерства освіти УРСР і ЦК ЛКСМУ «За відмінні успіхи у навчанні та активну участь у громадській та науковій роботі».

У травні 1969 року Ю.В. Самусенко брав участь у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт, який проводився на базі Харківського державного педагогічного інституту, і одержав диплом І ступеня. Це вже другий такий диплом, перший він одержав ще в 1967 році.

У липні цього ж року він не лише успішно завершив навчання в інституті і разом з дипломом з відзнакою одержує направлення в цільову аспірантуру у ІОХ АН УРСР, але й брав участь у роботі П’ятого Міжнародного симпозіуму з хімії фтору, який проводився в Московському університеті. До початку вступних іспитів його залишають на кафедрі хімії на посаді старшого лаборанта.

У жовтні цього року він успішно склав вступні іспити і з першого листопада був зарахований до аспірантури, але з 18 листопада перервав свої заняття у зв’язку з призовом до лав Радянської Армії, де за добросовісну службу його нагороджено медаллю «За воинскую доблесть».

У листопаді 1970 року Юрій Васильович повернувся в Київ і продовжив заняття в аспірантурі. Його дисертаційною роботою, виконанням якої керував Л.М. Ягупольський, стала розробка методів синтезу і дослідження властивостей ненасичених сульфонів, що містять фтор. Протягом трьох років він оволодівав найсучаснішими методами дослідження органічних речовин, брав участь у роботі наукового семінару відділу фторорганічних речовин, мав можливість безпосередньо спілкуватися з видатними хіміками-органіками України.

Після закінчення аспірантури Ю.В. Самусенко повертається у Полтаву на посаду асистента кафедри хімії. У березні 1975 року на засіданні спеціалізованої вченої ради ІОХ АН УРСР він успішно захищає кандидатську дисертацію на тему «α,β-Ненасыщенные сульфоны, содержащие фтор». У липні цього ж року він став старшим викладачем, а через рік — виконуючий обов’язки доцента кафедри хімії Полтавського педінституту.

У травні 1978 року його призначили завідувачем кафедри хімії, а в липні цього ж року обрали секретарем первинної партійної організації інституту. П’ять років він суміщав ці дві відповідальні ділянки роботи. У ці роки, зосередивши свою увагу на проблемах підвищення якості підготовки учительських кадрів в інституті, на вирішенні численних поточних проблем громадського життя колективу, Ю.В. Самусенко менше уваги приділяв дослідженням в галузі органічної хімії. Лише з листопада 1983 року знову почалися активні дослідження в галузі хімії аценафтену і нафтостирилу.

Як керівник кафедри, він створював усі умови для наукового росту своїх колег. У цей період кандидатські дисертації захищають В.І. Магда, В.І. Шинкаренко, одержує рекомендацію в аспірантуру Н.І. Шиян. П’ятеро випускників природничого факультету, що були студентами Ю.В. Самусенка, обирають шлях хіміка-органіка і проходять наукову школу в ІОХ АН України.

Восени 1997 року він подав заяву про звільнення його з посади завідувача кафедри. З цього часу Ю.В. Самусенко працює доцентом кафедри, читає курс «Органічна хімія», зосереджуючи свою увагу на удосконаленні навчального процесу і наукових дослідженнях. На замовлення ТОВ «Біополімер», наприклад, він розробив технологію виробництва синтетичного біоабсорбуючого шовного матеріалу, для фірми «Євразія» досліджував властивості природного полімеру – хітозану. Ці дослідження завершилися створенням лікарського препарату «Хітозан-Гента». При цьому не припиняються дослідження в галузі хімії нафтостирилу.

Визнанням високого професіоналізму Ю.В. Самусенка є той факт, що протягом багатьох років він був членом журі І і ІІ етапів Всеукраїнської олімпіади з хімії студентів класичних і педагогічних університетів та учнівських хімічних олімпіад обласного та республіканського рівнів.

На кінець 2011 року він має понад 200 друкованих праць, серед яких – Патент СРСР, 2 наукові монографіі, статті в академічних журналах, навчальні посібники, довідники, збірники задач, практикуми та інші.

За сумлінну працю Ю.В. Самусенко був двічі нагороджений Почесними грамотами Міністерства освіти УРСР (1986 р., і 1987 р.), Державного комітету СРСР по народній освіті (1989 р.). У 1984 він нагороджується знаком «Відмінник народної освіти УРСР», а в 1994 році – знаком «Відмінник народної освіти України».