Гаркович Олексій Леонтійович — КиберПедия 

Типы сооружений для обработки осадков: Септиками называются сооружения, в которых одновременно происходят осветление сточной жидкости...

Индивидуальные и групповые автопоилки: для животных. Схемы и конструкции...

Гаркович Олексій Леонтійович

2024-02-15 17
Гаркович Олексій Леонтійович 0.00 из 5.00 0 оценок
Заказать работу

Каришин Андрій Потапович

Кандидат хімічних наук, доцент

 

Андрій Потапович Каришин народився 15 серпня 1912 року в с. Шишаки Гоголівського (тепер Шишацького) району Полтавської області в сім’ї селянина-бідняка. Після закінчення чотирикласної школи працював у господарстві батьків, а потім у колгоспі. У 1931 році за рекомендацією райкому комсомолу він вступає на вечірній робітфак у с. Сорочинці, а після закінчення його, у 1932 році, у Харківський інститут педпрофосвіти. Хвороба на тиф, яка спіткала його в перші ж дні, перериває навчання. Після видужання, у жовтні 1932 року, Андрій Потапович продовжує навчання вже у Полтавському педагогічному інституті на хімічному відділенні природничого факультету. Не зважаючи на відносно слабку підготовку, він добре навчається. Особливо його цікавить хімічна наука. Коли у 1934 році завідувачем кафедри стає М.М. Дашевський, він залучає студента А.П. Каришина до наукових досліджень в галузі хімії аценафтену. Разом вони досліджують процес окиснення аценафтену до аценафтенхінону. У 1936 році, після успішного завершення навчання в інституті, А.П. Каришин короткий час працює лаборантом кафедри хімії, а з жовтня 1936 року по вересень 1939 року – асистентом цієї ж кафедри. Під керівництвом М.М. Дашевського Андрій Потапович продовжує дослідження в галузі хімії аценафтену. У 1936 році в журналі «Промышленность органической химии» виходить їх перша спільна наукова стаття «Окисление аценафтена в аценафтенхинон» .

У вересні 1939 року А.П. Каришин стає старшим викладачем, а з січня 1940 року – виконуючим обов’язки завідувача кафедри. На цей час він має вже п’ять наукових праць у галузі хімії аценафтена. Плідну наукову роботу перервала Велика Вітчизняна війна. У вересні 1941 року А.П. Каришин разом із сім’єю евакуюється на Урал, потім в Башкирію, де працює учителем хімії Каменської середньої школи. З січня 1942 року він у складі Радянської Армії бере участь у боротьбі з фашистськими загарбниками. За роки війни Андрій Потапович пройшов шлях від рядового до помічника начальника батальйону зв’язку, був нагороджений бойовим орденом і медалями.

У грудні 1945 року, після демобілізації, А.П. Каришин повертається в Полтавський педінститут, якому присвячує все своє життя. З 1946 по 1948, і з 1950 по1978 роки він очолює кафедру хімії.

У 1950 році Андрій Потапович успішно захищає кандидатську дисертацію. Науковим консультантом у нього був відомий український учений, директор Інституту органічної хімії АН України, академік А.І. Кіпріанов. До кінця свого життя А.П. Каришин зберіг почуття глибокої поваги і любові до цієї людини.

З 1947 по 1950, з 1955 по 1958 і з 1959 та до останніх днів свого життя А.П. Каришин був деканом природничого факультету. Деякий час (1951-1955 рр.) йому довелося працювати заступником директора інституту з навчальної і наукової роботи, а з травня по листопад 1953 року він виконував обов’язки директора полтавського державного педагогічного інституту. У тому, що з вересня 1953 року студенти одержали можливість навчатися у нормальних умовах (уведено у дію навчальний корпус, побудований новий гуртожиток для студентів), – велика заслуга А.П. Каришина.

На посаді декана Андрій Потапович багато зробив для зміцнення матеріальної бази природничого факультету. Багато уваги він приділяв створенню та обладнанню агробіостанції (тепер – ботанічного саду) інституту.

Кожну вільну від адміністративної і викладацької роботи хвилину він працював у хімічній лабораторії, проводячи дослідження в галузі органічної хімії. Біля нього і під його керівництвом завжди працювали молоді колеги і студенти. Згодом склалася ціла Каришинська школа хіміків-органіків, вихованці якої продовжують дослідження в галузі аценафтена і нафтостирила. Серед них: Д.М. Кустол, Н.Г. Кривошапко, Г.А. Печка, Г.Ф. Джурка, В.О. Стороженко, Т.Ф. Дряниця, В.Ф. Баклан, Ю.В. Самусенко, В.І. Магда, В.І. Шинкаренко та інші. Більшість із них сьогодні мають учені ступені і звання, очолюють кафедри хімії в різних ВНЗ або ведуть там викладацьку і наукову роботу. Дехто з його учнів пройшли навчання в аспірантурі системи Академії наук чи провідних університетів України, але завжди вважали себе учнями А.П.Каришина.

Андрій Потапович був не тільки викладачем і адміністратором, але й справжнім ученим. Подвижником науки назвав його доктор хімічних наук, професор Л.М. Ягупольський на засіданні Вченої ради Інституту органічної хімії АН України. Не зважаючи на важкі матеріальні умови провінціального педагогічного ВНЗ, він зробив суттєвий внесок у розвиток хімії аценафтена. Ним у співавторстві зі своїми учнями було синтезовано велику кількість (більше п’ятисот!) різник галогенопохідних аценафтену і продуктів його окиснення, несиметричних індигоїдних, хіноксалінових, антантронових та інших барвників. При цьому не тільки розроблялися методи синтезу цих речовин, але й вирішувалися складні теоретичні питання взаємозалежності між кольором і молекулярною будовою органічної речовини, вивчалися люмінісцентні властивості багатьох одержаних ним барвників.

Наукова стаття А.П. Каришина у співавторстві з Д.М. Кустолом «К вопросу о синтезе нафтальимида и его производных» , що була надрукована в «Журнале общей химии» АН СРСР у 1958 році, викликала великий інтерес у практиків. Через деякий час на Рубіжанському хімічному комбінаті було запущено лінію з виробництва нафтальіміду за методом полтавських учених, що дало великий економічний ефект.

У 1966 році дослідженнями А.П. Каришина у галузі синтезу антантронових барвників зацікавилися американські науковці з лабораторії органічної хімії в м. Філадельфія. Вони звернулися з проханням до нього вислати зразки барвників для проведення фізико-хімічних досліджень. Згодом А.П. Каришин одержав із США ІЧ- і ЯМР-спектри дванадцяти антантронових барвників, що були синтезовані ним разом із своїми учнями.

З 1973 року А.П. Каришин активно займається синтезом фізіологічно активних речовин. Деякі з них проявили себе як досить ефективні регулятори росту сільськогосподарських рослин. Застосування лише одного з них (препарат ДИНУК) дає можливість підвищити врожайність зерна кукурудзи на 8-11 ц/га, сої – на 3-4 ц/га, вівса і ячменю – на 2-4 ц/га. Цей препарат пройшов Всесоюзні випробування, але з розпадом Радянського Союзу ці дослідження практично припинилися.

Андрій Потапович Каришин неодноразово брав участь у роботі наукових конференцій різного рівня, публікував свої праці в журналах АН СРСР, АН України, АН Латвії. Посилання на роботи А.П. Каришина можна побачити в багатьох наукових статтях і монографіях.

За свою самовіддану працю Андрій Потапович був нагороджений у мирний час орденами Жовтневої революції, «Знак пошани» , медалями, значком «Відмінник народної освіти УРСР» , грамотами Міністерства освіти України та управління освіти Полтавської області.

У Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка створено музейну кімнату А.П. Каришина, куди кожного першого вересня приводять студентів-першокурсників і розповідають їм про цю чудову людину. Існує такий музей і в с. Шишаки.

Учні А.П. Каришина продовжують зараз його справу. У цьому є гарантія того, що пам’ять про Вчителя ще довго житиме в серцях його багаточисельних вихованців.

 

 

Баклан Володимир Федорович

Кандидат хімічних наук, провідний науковий співробітник

 

Володимир Федорович народився 17 липня 1936 року в с. Судівка Новосанжарського р-ну Полтавської області у сім’ї колгоспників.

Середню освіту здобував спочатку в с. Судівка, потім в Новосанжарській середній школі, яку закінчив у 1954 р.

У 1954-1959 рр. навчався на природничому факультеті.

Науковою роботою почав займатися з першого курсу інституту під керівництвом кандидата хімічних наук А. П. Каришина. Його перші роботи були присвячені галогенопохідним нафталіміду.

У 1959 р. вступив до аспірантури Інституту органічної хімії АН УРСР. Там же у 1965 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Полизамещённые производные адамантана» . Науковим керівником дисертаційного дослідження був доктор хімічних наук, професор Ф. М. Степанов.

Варто зазначити, що Володимир Федорович вперше в СРСР отримав адамантан і дослідив перетворення його похідних в бромі. Потім працював над його гомологами, над фізіологічно активними похідними адамантана, займався синтезом асиметричних адамантанкарбонових кислот, проводив досліди над їх розділенням на оптичні антиподи. Вивчав стереохімію симетричних похідних адамантану.

В.Ф. Баклан має 29 авторських свідоцтв, понад 50 наукових праць, опублікованих в основному в журналі «Органічна хімія» .

В. Ф. Баклан був депутатом Київської міськради трьох скликань.


 

Бездудний Андрій Васильович

Кандидат хімічних наук, науковий співробітник

 

Андрій Васильович народився 14 квітня 1973 року у м. Гадяч Полтавської обл. у родині робітників. Середню освіту отримав у Гадяцькій СШ №1, яку закінчив у 1990 році з золотою медаллю.

З 1990 по 1995 рік навчався на природничому факультеті за спеціальністю «учитель хімії та біології» (диплом з відзнакою).

Ще в студентські роки під керівництвом доц. Ю. В. Самусенка почав займатися науковою роботою, тому вступ одразу після закінчення вишу до аспірантури Інституту органічної хімії НАН України не був випадковим. Після завершення навчання в аспірантурі, Андрій Васильович залишається працювати в ІОХ спочатку на посаді інженера, згодом – молодшого наукового, наукового співробітника.

У 2007 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «N-(трифторометилсульфоніл)імінопохідні сірчистої, трифторометансульфінової та сульфокислот» за спеціальністю 02.00.08 – хімія елементоорганічних сполук. Науковий керівник дисертаційного дослідження – заслужений діяч науки України, засновник української школи хімії фтору, доктор хімічних наук, професор Л. М. Ягупольський.

Наукові інтереси А. В. Бездудного пов’язані з хімією фторорганічних сполук.

Загальна кількість наукових публікацій – близько 20. Авторських свідоцтв та патентів – 5.


 

Біленька Валентина Іванівна

Кандидат хімічних наук, науковий співробітник

 

Валентина Іванівна народилася 21 лютого 1974 р. у м. Полтава в робітничій родині. Середню освіту здобула у школі № 22.

У 1997 закінчила стаціонарне відділення природничого факультету і за спеціальністю «хімія та біологія». У цьому ж році вступила до аспірантури в Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України. Після аспірантури спочатку працювала на посаді інженера І категорії, потім молодшого наукового співробітник, а нині – наукового співробітника.

Кандидатську дисертацію на тему «Створення дисперсних систем на основі фосфатидів рослинних олій та їх колоїдно-хімічні властивості» за спеціальністю «Колоїдна хімія» захистила у червні 2008 р. в Інституті біоколоїдної хімії імені Ф. Д. Овчаренка НАН України. Науковий керівник дисертаційної роботи – доктор хімічних наук, старший науковий співробітник Г.С. Поп.

Валентина Іванівна має більше 20 наукових праць, з них 6 патентів. Це патенти на спосіб одержання емульгатора-стабілізатора інвертних емульсій, реагент для інвертних емульсійних розчинів, склад для закриття і завершення будівництва свердловин тощо.


 

Гаркович Олексій Леонтійович

Кандидат біологічних наук, доцент

Гаркович Олексій Леонтійович народився 18 січня 1974 року в місті Карлівка Полтавської області. У 1981 – 1991 рр. навчався в Халтуринській середній школі Карлівського району. Трудову діяльність розпочав досить рано: у 10-му класі працював на посаді лаборанта кафедри хімії цієї ж школи. Після одержання атестату про середню освіту вступив на стаціонарне відділення природничого факультету за спеціальністю «хімія і біологія». Навчання поєднував із роботою на посаді лаборанта кафедри хімії.

Починаючи з 1993 року почав займатися науковою роботою під керівництвом доцента кафедри хімії Т. П. Данилюк

Після закінчення інституту у 1996 р. був залишений у виші на посаді асистента кафедри хімії. У грудні цього року О.Л. Гаркович був зарахований до аспірантури в центральну науково-дослідну лабораторію Української медичної стоматологічної академії. У березні 2000 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Інституту свинарства УААН захистив кандидатську дисертацію на тему «Фізіологічна активність пептидного комплексу печінки». Керівництво виконанням дисертаційного дослідження здійснював І. П. Кайдашев – доктор медичних наук, професор, завідувач Центральної науково-дослідної лабораторії УМСА.

Закінчивши аспірантуру, повернувся до вишу і продовжив працювати спочатку на посаді асистента, а з 1 червня 2001 року – доцента кафедри хімії.

З 2004 року навчався у докторантурі ПДПУ імені В. Г. Короленка на спеціальності 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. Після закінчення і до сьогодні працює на посаді доцента кафедри біології Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського та за сумісництвом на посаді доцента кафедри хімії та методики викладання хімії Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка. Викладає дисципліни: «Органічна хімія», «Біологічна хімія», «Біохімічні основи життєдіяльності живих систем».

Керівник студентських наукових, дипломних та магістерських робіт, спеціальної дослідницької групи учителів хімії при ПОІППО імені М.В. Остроградського «Комп’ютерна підтримка навчання хімії у загальноосвітніх навчальних закладах Полтавської області».

О.Л. Гарковичем опубліковано понад 70 друкованих праць, серед яких 17 статей у збірниках, внесених до переліку ВАК України, 20 програм, 7 навчально-методичних посібників, 9 статей у зарубіжних виданнях.


 

Гриньова Марина Вікторівна

Доктор педагогічних наук, професор

Марина Вікторівна народилася 10 березня 1961 року в місті Таллінн, куди за розподілом переїхали батьки. Після закінчення середньої школи № 6 у 1978 року Марина стала студенткою природничого факультету.

Після закінчення інституту, за порадою ректора Івана Андрійовича Зязюна, пішла працювати у школу, щоб на практиці опанувати професію, теоретичні засади якої дав навчальний заклад. Із 1983 по 1986 роки Марина Вікторівна викладала біологію та хімію у середній школі №30 міста Полтави.

1986 року Марина Вікторівна повернулася в рідний інститут працювати асистентом кафедри природничих і математичних дисциплін та почала викладати курс «Вікова фізіологія і шкільна гігієна» на педагогічному факультеті, який очолювала Нінель Степанівна Литвиненко.

1991 року Марина Гриньова в Науково-дослідному інституті педагогіки в Києві захистила кандидатську дисертацію на тему «Формування саморегуляції навчальних дій у молодших школярів». Відразу після цього почала працювати над докторською дисертацією на тему «Теоретико-методологічні основи формування саморегуляції навчальної діяльності школярів». Успішний захист дисертації відбувся в спеціалізованій вченій раді Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України. 1994 року їй було присвоєне вчене звання доцента кафедри педагогіки.

У 1995 році М.В. Гриньова працювала на посаді проректора з навчальної роботи. А з листопада 1995 року стала деканом природничого факультету.

Професор Марина Гриньова – автор близько 400 наукових праць. Серед них – підручник «Біологія-10» (2010 р.), довідник для абітурієнтів та школярів «Хімія» (2011 р.), 8 монографій і близько 20 навчальних та навчально-методичних посібників, серед яких 11 мають гриф Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

За ініціативи Марини Вікторівни та під її науковим керівництвом створена мережа музеїв на природничому факультеті і кафедрі педагогічної майстерності та менеджменту: еволюційної зоології; загальної та регіональної геології імені В.І. Вернадського; життя і діяльності А.С. Макаренка. Під її керівництвом нове життя отримав Ботанічний сад, було відкрито музей Українського садівництва і квітникарства під відкритим небом, Зеленого класу, розарію, сирінгарію, дендропарку, створено нові колекції рослин у закритому і відкритому ґрунті, відкрита пам’ятна стеля українському вченому-ботаніку, академіку М. М. Гришку. Кожен із заходів супроводжувався проведенням Всеукраїнських та Міжнародних науково-практичних конференцій.

Поряд із інтенсивною працею з керівництва природничим факультетом, Марина Вікторівна проводить активну діяльність на кафедрі педагогічної майстерності та менеджменту, яку очолює з 2002 року. Тут функціонує дві магістратури: «Управління навчальним закладом» та «Управління проектами», з набором по 25 осіб на денне та заочне відділення відповідно. Під керівництвом професора Марини Гриньової викладачі кафедри розробили 42 навчально-методичних посібники для забезпечення навчально-виховного процесу з підготовки фахівців освітнього менеджменту та управління проектами. При кафедрі функціонує докторантура та аспірантура.

Професор Марина Вікторівна Гриньова створила власну наукову школу «Саморегуляція як основа успішної педагогічної діяльності». Під її керівництвом проводяться наукові дослідження з проблем дидактики, ведеться підготовка кандидатських і докторських дисертацій.

Плідна діяльність Марини Вікторівни Гриньової відмічена рядом відзнак і нагород: Почесна грамота Міністерства освіти України (1997 р.), Знак «Відмінник народної освіти» (1999 р.), Почесна грамота з нагрудним знаком Кабінету Міністрів України (2000 р.), Заслужений працівник освіти України (2004 р.), Занесена до книг «Жінки України» (2001 р.), «Славетні жінки України» (2005 р.), Грамота Української асоціації імені Василя Сухомлинського (2006 р.), Почесна грамота з врученням нагрудного знаку Полтавської обласної ради (2008 р.), Грамота керуючого Полтавською Єпархією Української Православної Церкви — Високопреосвященнішого Филипа, Архієпископа Полтавського і Миргородського (2009 р.), Почесна грамота з врученням нагрудного знаку виконавчого комітету Полтавської міської ради (2009 р.), Грамота Національної академії педагогічних наук України (2010 р.), Грамота Верховної Ради України за вагомі здобутки перед українським народом (2010 р.).


 

Джурка Григорій Федорович

Кандидат хімічних наук, доцент

Григорій Федорович народився 19 вересня 1942 року в селі Кротовщина Великобагачанського району Полтавської області у сім’ї селянина. Батько загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни. Мати працювала в колгоспі.

У 1949 р. вступив до першого класу Лукашівської початкової школи, а в 1953 р. продовжив навчання в Кротовщинській середній школі, яку закінчив у 1959 р. із золотою медаллю.

У шкільні роки брав активну участь у шкільних і районних олімпіадах з фізики, математики та хімії. Після закінчення школи обрав спеціальність учителя хімії і у 1959 р. склав вступні іспити на природничий факультет, який закінчив із відзнакою в 1964 році.

За час навчання в інституті особливу увагу приділяв науковій роботі, якою з самого початку керував завідувач кафедри, кандидат хімічних наук, доцент А. П. Каришин. Будучи студентом другого курсу, Г. Ф. Джурка очолив студентське наукове товариство, виступав ініціатором проведення студентських наукових конференцій. Його наукові роботи були відзначені призами на республіканському конкурсі, на з’їзді молодих учених у м. Києві у Академії наук УРСР.

На четвертому курсі навчання поєднував з педагогічною роботою в Будеразькій середній школі Здолбунівського району Рівненської області. Після завершення навчання в інституті, Г. Ф. Джурка стає асистентом кафедри хімії. На цій посаді читає лекції з дисциплін: «Аналітична хімія» та «Хімічна технологія», проводить лабораторні заняття, готуючись до вступу в аспірантуру складає екзамени кандидатського мінімуму.

У 1969 р. Григорій Федорович вступив до аспірантури кафедри хімії Харківського державного педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди на спеціальність «органічна хімія». Згодом з’ясувалося, що у виші немає потрібного наукового керівника і його довелося шукати в інших інститутах. Врешті решт ним став доктор хімічних наук, професор, завідуючий кафедрою органічної хімії Українського заочного політехнічного інституту В. Д. Безуглий. Експериментальна частина роботи виконувалася в одній із лабораторій Всесоюзного науково-дослідного інституту «Монокристал».

У квітні 1973 року Г. Ф. Джурка на засіданні спеціалізованої вченої ради хімічного факультету Харківського державного університету успішно захистив дисертаційну роботу на тему «Синтез і полярографічне дослідження галогенпохідних нафтостирилу».

Після закінчення аспірантури він повернувся на кафедру хімії Полтавського державного педагогічного інституту і продовжив працювати на посаді старшого викладача. Невдовзі йому присвоїли вчене звання доцента кафедри хімії.

З 1997 р. по 2005 р. Г. Ф. Джурка працював завідувачем кафедри хімії. Сьогодні він читає лекційні курси з дисциплін: «Хімічна технологія», «Хімія полімерів», «Історія хімії» та «Основи хімізації сільського господарства», проводить лабораторні та семінарські зайняття з цих дисциплін.

Доцент Г.Ф. Джурка більше десяти років працює з учнями 9-11 класів середніх шкіл міста Полтави та області, ведучи науково-дослідний гурток «Юний хімік». Багато його членів брали участь у конкурсах наукових робіт секції «Хімія» Полтавського відділення Малої академії наук України. Їх переможці, як правило, вступають до вищих навчальних закладів, тому більше 20 з них стали студентами ВНЗ України.

Двадцять шість років Григорій Федорович очолював науково-дослідний сектор інституту, де щорічно виконувалося більше 30-ти госпдоговірних робіт різного профілю.

За час роботи на кафедрі сам і в співавторстві опублікував понад 250 друкованих праць, серед яких навчальні посібники, наукові статті, підручники. Чимало серед них видань, які присвячені історії хімічної науки, зокрема: «Видатні хіміки Полтавщини» (2005), «Вступ до історії хімії та хімічної науки (періоди, факти, фрагменти)» (2006), «І.І. Китайгородський, до 120-річчя від дня народження» (2008), «Видатні хіміки України» (2009), «Чичибабін Олексій Євгенійович (до 140-річчя від дня народження)» (2010) та ін.

За вагомі результати у навчальній та виховній роботі, науковій діяльності Григорій Федорович неодноразово нагороджувався Почесними грамотами та грамотами Міністерства освіти УРСР та Міністерства освіти України, Полтавської обласної державної адміністрації, виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавського обласного управління народної освіти, Полтавського педагогічного інституту (університету).

Серед його нагород Грамота Національного еколого-натуралістичного центру МОН України, Диплом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Почесна Грамота Полтавського міського навчально-дослідницького центру учнівської молоді «Юний хімік» Малої Академії Наук України.

У травні 2000 р. нагороджений нагрудним знаком «Відмінник освіти України».


 

Дмитренко Вікторія Іванівна

Кандидат технічних наук, доцент

 

Вікторія Іванівна народилася 3 серпня 1981 року в м. Полтава у родині службовців. Середню освіту отримала в навчально-виховному комплексі № 32.

У 2003 р. з відзнакою закінчила стаціонарне відділення природничого факультету за спеціальністю «хімія і біологія». Вже на студентській лаві почала займатися науковою роботою під керівництвом доцента Ю. В. Самусенко.

У 2003 році вступила до магістратури на кафедру хімії ПДПУ імені В. Г. Короленка, після закінчення якої отримала диплом з відзнакою за фахом «магістр педагогіки, викладач хімії».

Трудову діяльність розпочала у 2004 р. на посаді асистента кафедри хімії Полтавського університету споживчої кооперації України.

Кандидатську дисертацію на тему «Підвищення надійності експлуатації газоконденсатних родовищ в умовах вуглекислотної корозії і гідратоутворення із застосуванням комплексного інгібітору на основі бішофіту» захистила у грудні 2009 р. в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Керівник дисертаційного дослідження І. Г. Зезекало – доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, заступник директора з наукової роботи Полтавського відділення Українського державного геологорозвідувального інституту.

З 2011 року В. І. Дмитренко – доцент кафедри хімії Полтавського університету економіки та торгівлі. Викладає курси «Хімічні методи дослідження сировини і матеріалів», «Експертиза наркотичних, вибухових та отруйних речовин», «Аналітична хімія». Займається науковою роботою зі студентами. Під її керівництвом підготовлено більше 10 студентських наукових робіт.

Вікторією Іванівною опубліковано 46 наукових та навчально-методичних праць, зокрема – 11 у фахових видання, акредитованих ВАК України, 15 науково-методичних публікацій, 7 навчально-методичних робіт. Крім того вона має свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір (навчальний посібник з грифом МОН України), є автором одного та співавтором двох патентів України на корисну модель: «Спосіб підготовки та приготування комплексного інгібітору гідратоутворення та корозії ОV-07 (Патент №32753 від 30.01.2008р.)», «Спосіб антигідратного та антикорозійного захисту обладнання газових та газоконденсатних свердловин (Патент № 32435 від 30.01.2008р.)», «Комплексний інгібітор гідратоутворення та корозії ОV-07 ( Патент № 32436 від 30.01.2008р.)».

Нагороджена дипломом за кращу доповідь на ІІІ Міжнародній науково-технічній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Хімія і сучасні технології» (м. Дніпропетровськ, 22-24 травня 2007р.), ІІІ премією за кращу доповідь на ІІ Міжнародній науково-технічній конференції молодих учених «Проблеми енергоефективності в нафтогазовому комплексі» (м. Гурзуф, 24-27 вересня 2007р.), відзнакою за кращу доповідь на міжнародній науково-технічній конференції ГЕОПЕТРОЛЬ-2008 «Наука, техника и технологии в развитии поисков и добычи углеводородов на суше и море» (м. Закопане, Польща, 15-18 вересня 2008 р.).


 

Іващенко (Сидорова) Олена Дмитрівна

Кандидат хімічних наук, доцент

 

Олена Дмитрівна народилася 15 квітня 1951 року в м. Полтава. Середню освіту отримала в школі № 6. У 1973 році закінчила стаціонарне відділення природничого факультету за спеціальністю «біологія і хімія». Науковою роботою вперше почала займатися на 3 курсі інституту під керівництвом кандидата медичних наук, доцента М. О. Сєвєрченка.

У червні 1998 р. в Інституті хімії високомолекулярних сполук НАН України захистила кандидатську дисертацію «Окиснювальна полімеризація композицій вінілових олігомерів і алілового етеру». Керівником дисертаційного дослідження був доктор хімічних наук, професор С. М. Салістий.

Нині Олена Дмитрівна завідувач кафедри хімії Полтавського університету економіки і торгівлі (до березня 2010 р. – Полтавський університет споживчої кооперації України). Викладає дисципліни «Хімія і методи дослідження сировини і матеріалів», «Експертиза наркотичних, вибухових та отруйних речовин». Є керівником відділу науково-дослідного центру при університеті «Незалежна експертиза».

О. Д. Іващенко опублікувала понад 100 друкованих праць, серед них монографія «Дослідження плівкотвірної здатності вінілового олігомера» (2008 р.). Вона є співавтором 2 патентів України, учасником багатьох міжнародних та регіональних конференцій.

Нагороджена знаком «Відмінник освіти України».

 


 

Капустін Євген Георгійович

Кандидат хімічних наук

Народився 12 жовтня 1974 р. у місті Маріуполь.

Стаціонарне відділення природничого факультету закінчив у 1997 р., отримавши кваліфікацію «вчитель хімії та біології».

Науковою роботою уперше почав займатися в студентські роки під керівництвом доцента А. С. Редчука. З 1997 р. навчався в аспірантурі при Інституті органічної хімії НАН України. Там же у березні 2001 р. захистив кандидатську дисертацію «Просторова та електронна будова арилових, вінілових та ацетиленових етерів, тіоетерів та селеноетерів». Науковий керівник – В. М. Бжезовський – кандидат хімічних наук, провідний науковий співробітник відділу фізико-хімічних методів досліджень ІОХ НАН України. Дисертаційна робота присвячена дослідженню просторової й електронної будови молекул, які містять атоми O, S і Se, що зв’язані з ароматичним фрагментом, вінільною та ацетиленовою групами за допомогою неемпіричних квантовохімічних методів та методів, що базуються на теорії функціонала електронної густини (DFT).

Євгеном Георгійовичем опубліковано більше 25 наукових публікацій у фахових виданнях.


 

Kaчарова (Кучевська) Лілія Миколаївна

Кандидат хімічних наук

Лілія Миколаївна народилася 9 березня 1974 р. в м. Полтава в учительській родині. Середню освіту здобула в школі № 38. У 1997 році закінчила стаціонарне відділення природничого факультету за спеціальністю «хімія та біологія».

Науковою роботою почала займатися виконуючи курсові та дипломну роботи під курівництвом доцента Г. Ф. Джурки.

Закінчила аспірантуру в Інституті біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України. Там же у грудні 2002 року захистила кандидатську дисертацію на тему «Альфа-галогенозаміщені бета-алкоксивініл (поліфторалкіл) кетони в синтезах гетероциклічних фторовмісних біорегуляторів». Науковим керівником дисертаційного дослідження був кандидат хімічних наук, старший науковий співробітник відділу тонкого органічного синтезу І. І. Герус.

Після захисту кандидатської дисертації Лілія Миколаївна поїхала працювати науковим співробітником у Мінесотський університеті США (м. Дулут, штат Мінесота), де перебуває і нині. Тематика досліджень, у яких вона брала участь, стосувалася синтезу потенційних біологічно активних тритерпенів ряду лупана.

Сьогодні дослідження Л. М. Kaчарової направлені на синтез противоракових речовин на основі тритерпенів, природних сполук, які входять в екстракт березової кори. Тритерпени проявляють противоракову, противовірусну, протигрибкову, протизапальну та цитотоксичну активність. У результаті досліджень, у проведенні яких брала активну участь і Лілія Миколаївна, виявлено, що отримані квотерні солі, є сильними мітохондріальними токсинами, які діють вибірково на ракові клітини, але при цьому нормальні клітини залишаються непошкодженими. Іншим важливим відкриттям стало з’ясування того, що аміни тритерпенового ряду доволі сильно впливають на лізосомну систему трансформованих (ракових) клітин, і приводять до зміни автофагової активності цих клітин. Мітохондріальний і лізосомний (автофагосомний) механізми є дуже важливими шляхами в лікуванні різних стадій ракових хвороб, у тому числі і метастазів.

Лілія Миколаївна автор біля 10 наукових публікацій у фахових виданнях.


 


Поделиться с друзьями:

Двойное оплодотворение у цветковых растений: Оплодотворение - это процесс слияния мужской и женской половых клеток с образованием зиготы...

Архитектура электронного правительства: Единая архитектура – это методологический подход при создании системы управления государства, который строится...

Своеобразие русской архитектуры: Основной материал – дерево – быстрота постройки, но недолговечность и необходимость деления...

Поперечные профили набережных и береговой полосы: На городских территориях берегоукрепление проектируют с учетом технических и экономических требований, но особое значение придают эстетическим...



© cyberpedia.su 2017-2024 - Не является автором материалов. Исключительное право сохранено за автором текста.
Если вы не хотите, чтобы данный материал был у нас на сайте, перейдите по ссылке: Нарушение авторских прав. Мы поможем в написании вашей работы!

0.107 с.