Управління дебіторською заборгованістю у корпораціях та іноземний досвід її обліку

Зверніть увагу на те, що корпорація інвестує до 20 % своїх активів у дебіторську заборгованість. Переважна більшість фірм реалізують свої товари в кредит. В американській фінансовій літературі зазначається, що ця стаття за 1950—1980 рр. подвоїлася. Це відбило зростання продажу за інфляції, що посилилася.

Ефективне управління дебіторською заборгованістю сприяє підвищенню прибутку. Для вирішення цієї проблеми керівники корпорації розробляють кредитну політику. Її основні принципи полягають у визначенні:

1) стандартів кредитоспроможності покупця (credit standards);

2) умов торгівлі (terms of trade);

3) політики інкасації (collection policy).

Для визначення кредитоспроможності фірм-покупців корпорація користується інформацією спеціальних агентств. Так, наприклад, у США Дан енд Бредстрит (Dun & Bradstreet) видає довідник (Reference Book), у якому публікується інформація про 3 млн підприємницьких одиниць із зазначенням галузі підприємництва, фінансового стану, акціонерного капіталу, поточних боргових зобов’язань, кредитоспроможності, судових позовів та ін. Деякі галузі господарства мають свої власні агентства інформації. У літературі зазначається, що найбільш цікавими і важливими джерелами інформації є місцеві кредитні бюро, що інформують про щоденні угоди в даній місцевості (в окрузі, районі, місті).

Визначаючи свою кредитну політику, корпорація повинна оцінювати не тільки кредитоспроможність покупця, а й кон’юнк­туру ринку.

Студенти повинні знати, що основними етапами загального підоіду до управління дебіторською заборгованіст є:

/. Визначення умов надання кредиту при продажі товарів: його строку й системи знижок.

2. Визначення гарантій, під якими надається кредит. Найпростіший спосіб продажу товарів — це так званий відкритий рахунок, коли відповідно до укладеного контракту покупцеві виставляється рахунок.

3. Визначення надійності покупця або ймовірності оплати отриманих їм від фірми товарів.

4. Визначення суми кредиту, надаваного кожному конкретному покупцеві.

5. Визначення політики "збору" дебіторської заборгованості. Це питання нижче буде розглянутий докладніше.

 

Управління запасами

Зверніть увагу на те, що корпорації в середньому вкладають 20—25 % своїх активів у товарно-матеріальні запаси; торговельні корпорації, які організовують роздрібний товарообіг — близько 40 %. Товарно-мате­ріальні запаси класифікуються на три основні групи:

1) запаси, що накопичуються до виробничого процесу, — сировина, напівфабрикати (pre-production inventory);

2) незавершене виробництво (in-progress inventory);

3) запаси готової продукції (finished goods inventory).

Оптимізація запасів

Для здійснення безперервного процесу товарного обігу необхідні певні запаси товарів. Товарний запас - це сукупність товарної маси, що знаходиться в сфері обігу і призначена для продажу. Товарні запаси виконують певні функції:

1) забезпечують безперервність розширеного виробництва і обігу, в процесі яких відбуваються їхнє систематичне утворення і витрачання;

2) задовольняють платоспроможний попит населення, оскільки є формою товарної пропозиції;

3) характеризують співвідношення між обсягом і структурою попиту і товарної пропозиції.

Необхідно розуміти, що необхідність утворення товарних запасів предметів споживання викликана наступними причинами:

1) безперервністю процесів обертання;

2) сезонністю виробництва і споживання;

3) не рівномірністю розміщення виробництва і районів споживання;

4) непередбаченими коливання попиту і ритму виробництва;

5) необхідністю перетворення виробничого асортименту в торговий;

6) необхідністю утворення страхових резервів, іншими причинами.

Запам’ятайте, що товарно-матеріальні запаси є найсуттєвішою частиною практично всіх ділових операцій. До них належать:

Ø сировина;

Ø незавершене виробництво;

Ø готові товари.

До основних чинників, які впливають на оборотність і величину товарних запасів, відносяться наступні.

1. Співвідношення між попитом і пропозицією товарів. В умовах, коли попит населення перевищує пропозицію товарів, різко прискорюється їхня оборотність, товарообіг здійснюється з меншими товарними запасами.

2. Ритмічність надходження товарів в течію кварталу і місяця, порядок завозу товарів.

До систем управління запасами належать:

1. Метод червоної лінії - товари зберігаються на складі в контейнерах, в середині яких червоною лінією позначений рівень, за яким слід робити наступне замовлення.

2. Зберігання в двох контейнерах. Коли один з них опустошається , корпорація робить замовлення, а до його надходження товари беруться з другого.

3. Комп’ютерізовані системи управління запасами. У пам’ять комп’ютера вводять дані про запаси і в процесі їх зменшення всі зміни також вносять в пам’ять. Коли досягнуто момент наступного замовлення , комп’ютер робить його автоматично, а по одержанні товару фіксує відповідні зміни в обсягах запасів.

4. Системи « саме вчасно». Відносно новим підходом до управління запасами, є принцип управління Just-In-Time ("просто вчасно").

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3.