Оцінювання знань, навичок і вмінь військовослужбовців

Після здійснення контрольних дій педагог повинен оцінити знання, навички та вміння військовослужбовців. Ці оцінки мають бути повними, охоплювати всі аспекти навчальної діяльності та бути об’єктивними і справедливими. Ця проблема є досить складною і потребує індивідуального і диференційованого підходу.

Оцінювання – це процес порівняння рівня опанування воїнами професійно важливих знань, навичок та вмінь з еталонними уявленнями, описаними у програмах бойової та гуманітарної підготовки, порадниках, збірниках нормативів та інших керівних документах. Виставляння оцінок здійснюється під час перевірки знань, навичок і вмінь воїнів.

Еталонні уявлення – це критерії оцінки, знання основних положень яких та їх урахування є обов’язковим елементом під час виставляння оцінки. Знання критеріїв оцінки є вкрай важливою проблемою для всього дидактичного процесу, їх опрацювання, обґрунтування і впровадження в дидактичний процес – одне з найактуальніших завдань військової дидактики. Критерії практично визначають зміст і перебіг навчальної діяльності воїнів і підрозділів та безпосередньо встановлюють результативність цього процесу. Ця проблема у військовій дидактиці має стати однією із стрижньових. В іншому разі навчальний процес буде існувати сам по собі, його контроль здійснюватиметься задля самого контролю, а оцінки не будуть справляти жодного впливу ані на цей процес, ані на його учасників. Але в той самий час ці проблеми як у загальній, так і у військовій дидактиці глибоко і всебічно ще не обґрунтовано. Тому ця сфера військової дидактики страждає на суб’єктивізм.

Отже, основними вимогами до перевірки та оцінки успішності воїнів у навчальному процесі є: індивідуальність; систематичність; достатня кількість даних для оцінки; тематична спрямованість; об’єктивність; умотивованість оцінок; єдність вимог з боку тих, що контролюють; оптимальність; всебічність; дієвість, тобто реальний вплив військово-професійних знань, навичок і вмінь на стан бойової та мобілізаційної готовності військового підрозділу, військової частини (з’єднання).

Позитивний дидактичний досвід свідчить, що під час оцінки знань військовослужбовців слід враховувати:

1. Обсяг володіння поняттями, фактами, науковою проблематикою, основними теоріями, законами, закономірностями і методологією предмета, що вивчається, ступінь їх систематизації та узагальнення, що передбачає:

- пізнання і визначення понять, розуміння їх обсягу та розкриття змісту, знаходження ієрархічних та інших зв’язків і залежностей між ними;

- виділення значущих наукових проблем, усвідомлення їх глибини та визначення необхідності розв’язання;

- знання законів, закономірностей, концепцій і вільне володіння методикою узагальнення, систематизації та обґрунтування.

2. Якість опанування воїнами методологічної і теоретичної основи навчального предмета, що передбачає:

- глибоке розуміння викладеного в першому пункті, аргументованість, послідовність, впевненість і самостійність викладу своїх знань;

- методологічна обґрунтованість мислення.

3. Дієвість знань, наявність простих умінь їх застосування під час вирішення практичних завдань, що передбачає:

- конкретне визначення основних напрямів застосування знань у практичний діяльності;

- змістовна характеристика методів, процедур і методики дій щодо використання військово-теоретичних і практичних знань у практичній діяльності та ін.

Таким чином, знання мають бути глибокими, міцними, систематизованими, оперативними та усвідомленими. А їх рівень може бути репродуктивним, реконструктивним, евристичним та творчим.

Під час оцінювання навичок військовослужбовця військовий педагог (офіцер, сержант) має врахувати:

а) наявність навичок у галузі предмета, що вивчається, які сприяють успішному опануванню військово-професійною діяльністю;

б) якість, швидкість, міцність, докладність їх виконання в різноманітних умовах, у тому числі й екстремальних.

Під час оцінювання вмінь педагогу (офіцеру, сержанту) слід враховувати:

а) наявність конкретних вмінь, їх глибину, міцність і гнучкість;

б) ступінь опанування основними прийомами діяльності та їх творче застосування під час вирішення нестандартних завдань у різноманітних ситуаціях;

в) конструювання алгоритму дій та його інноваційність;

г) моделювання практичного виконання військово-професійних дій;

д) виконання комплексу дій, які складають дане вміння;

е) впевненість, самостійність, обґрунтованість, систематичність цих дій;

ж) зміст самоаналізу результатів власних дій, характер зіставлення отриманих результатів з основною метою діяльності;

з) вмотивованість дій та їх усвідомлення;

і) наявність помилок, їх кількість і характер, міра впливу на кінцевий результат діяльності;

к) якість виконаних дій та ін.

Безперечно, ці критерії є досить абстрактними, тому їх можна застосовувати під час виставляння оцінки з будь-якого предмета з бойової та гуманітарної підготовки. Але їх знання, повне усвідомлення і творче застосування є передумовою обґрунтованої та об’єктивної оцінки навчальних дій воїнів.

Конкретним відбиттям цієї роботи є виставлення оцінки. Оцінювання здійснюється за чотирибальною системою. Норми оцінок звичайно визначено у програмах бойової та гуманітарної підготовки підрозділів відповідних видів і родів військ. Узагальнено та стисло можна дати такі критерії виставлення оцінок:

“відмінно” – воїн володіє навчальним матеріалом у повному обсязі (міцно засвоїв увесь програмний матеріал, виявив глибоке його розуміння, вичерпно відповів і обґрунтував власні висновки, прийняв обґрунтоване рішення і вміло використав йогона практиці, досконало оволодів бойовою технікою і зброєю, впевнено виконав визначене завдання);

“добре” – володіє достатньо (воїн знає увесь програмний матеріал, на питання відповідає вільно, правильно використовує свої знання у практиці, опанував бойову техніку і зброю, безпомилково виконує відповідні прийоми роботи);

“задовільно” – володіє недостатньо (воїн показує знання тільки основного матеріалу, передбаченого програмою, спроможний використовувати свої знання на практиці та правильно виконує прийоми роботи на бойовій техніці та зі зброєю);

“незадовільно” – не володіє (виставляється у тому разі, коли воїн має поверхове уявлення про тему, не спроможний ці знання застосувати на практиці).

Конкретні норми оцінок щодо різних видів бойової підготовки визначено у відповідних порадниках та інструкціях. У цих же документах викладено засади виставляння оцінки підрозділу і військовій частині (з’єднанню).

Під час оцінки гуманітарної підготовки підлеглих офіцер оцінює не тільки знання воїнами програмного матеріалу, але й враховує їх ставлення до бойової та гуманітарної підготовки, виконання службових обов’язків, поведінку у службовий і позаслужбовий час. Для чого необхідно так робити? Коли військовослужбовець у ході занять говорить правильно про сутність і необхідність військової дисципліни, про вимоги Військової присяги і статутів, а в особистій поведінці ці вимоги не виконує, є недисциплінованим воїном, це означає, що його знання не стали переконаннями і тому не можуть бути оціненими високо. Однак буває й навпаки. На заняттях з гуманітарної підготовки воїн більше мовчить з різних причин, але у службі відрізняється сумлінністю, якісно виконує службові обов’язки, порушень військової дисципліни не має. Безумовно, такі воїни, переважно, заслуговують високої оцінки.

Найголовніше – будь-яка оцінка має бути об’єктивною, справедливою, обґрунтованою, ясною і зрозумілою. З кожною оцінкою у воїна пов’язані певні переживання, він аналізує, обмірковує її. Інколи йому здається, що ця оцінка не є справедливою. Через це у воїна може виникнути негативний емоційний стан. Обов’язок командира (начальника) – обґрунтувати власну оцінку і дати зрозуміти це воїну.

Але головна перешкода виконання всіх цих вимог до виставляння оцінки – це фактор суб’єктивізму. Досвідчені педагоги знають про те, що за ті самі знання можна отримати оцінку від “незадовільно” до “відмінно”. Це залежить від багатьох обставин, у тому числі – від педагогічної майстерності, суб’єктивізму та формалізму військових педагогів.

Наприклад, можуть мати місце такі “ефекти” суб’єктивізму оцінки: сукупності, контрасту, роду, ідеалу, статі, голосу, втоми, очікування, поблажливості або суворості, першого враження, останнього враження.

Шляхи подолання формалізму в оцінці результатів навчальної діяльності суб’єктів (об’єктів) навчання є такими:

- виставляти оцінки за наявний рівень військово-професійних знань, навичок і вмінь;

- на оцінки не мають впливати “побічні” фактори;

- не виставляти оцінки за інерцією, наприклад, за колишні успіхи;

- подолати хаотичність у виставлянні оцінок заради оцінок чи “плану”;

- не допускати невмотивованості оцінок;

- не орієнтуватися на середній бал;

- врахувати ставлення воїнів до виконання практичних службових обов’язків і стан дисциплінованості та ін.

У сучасній дидактиці йде інтенсивний пошук об’єктивних методів контролю. Деякі дослідники вважають, що сучасна дидактика буде приречена на поразку, якщо вона не с опиратиметься на об’єктивні методи педагогічної діагностики, яка має багатий інструментарій. К. Інгенкамп таким засобом вважає дидактичні тести. Тут, у першу чергу, маються на увазі тести досягнень, за допомогою яких можна вимірити рівень знань. У зв’язку з цим перед дидактикою, у тому числі й перед військовою, постає актуальна проблема – опрацювання обґрунтованих і змістовних тестів досягнень, які мають враховувати специфіку і характер військово-професійної діяльності. Головне, вони повинні бути об’єктивними і мати чіткі критерії оцінки на основі вимірювань конкретних ознак військово-професійної діяльності. Існуюча система оцінок не задовольняє як практику, так і освітню систему, йде активний пошук інших систем оцінювання.

І, нарешті, психологічний аспект процесу самооцінки воїном самого себе, своїх якостей, а також результатів навчальної діяльності. За С.Л. Рубінштейном, реалізація ідеї самооцінки означає забезпечення принципу детермінізму: зовнішні причини діють через внутрішні умови. Безперечно, як внутрішні умови можуть виступати різні суб’єктивні чинники: життєвий досвід, система відносин воїна із світом і оточуючими, а також види та рівень мотивації. Роль останніх є великою, вони визначають життєвий шлях особистості військовослужбовця, зміст діяльності та її характер. Вони також мають певну ієрархію, спонукають воїна до активної діяльності, у тому числі й навчальної.

Процес самооцінки сприяє формуванню мотивів пізнавальної діяльності та є її “локомотивом”. На жаль, сучасні підручники з педагогіки практично не розкривають умови формування навчальної діяльності, тобто такої організації навчання, коли отримання знань для воїнів стає однією з головних цілей службової діяльності.

Основу мотивації, згідно з Д. Аткінсоном, становить прагнення до успіху й уникнення невдач, що лежить в основі мотиву досягнення. Мотивація досягнення справляє безпосередній вплив на життєдіяльність особистості, у тому числі й на навчальну діяльність. Формування і розвиток пізнавальної мотивації підвищують активність того, хто навчається, й ефективність самого процесу навчання. Пізнавальною є така мотивація, за якої невідоме нове знання збігається з метою пізнавальної діяльності, тобто воїн є всебічно зацікавленим у процесі та змісті того, що пізнає. Така мотивація є основою розвитку військово-професійних нахилів воїна і джерелом перебудови психічних процесів. Змістовна і різноманітна пізнавальна мотивація лежить в основі розвитку військово-професійної спрямованості воїна зокрема, і мотивації військової служби взагалі, що є дуже актуальним для всього суспільства. Педагог повинен вміло сполучати мотивацію досягнень і пізнавальну мотивацію, що є головним джерелом цілеспрямованої та змістовної діяльності воїна. У зв’язку з тим, що в останні роки знижується престиж служби в ЗС України, вищевикладене для військової дидактики та психології має суттєве значення і вимагає детального опрацювання методології та методики формування мотивацій військово-професійних досягнень і навчальної діяльності. Стосовно навчальної діяльності офіцерів, прапорщиків самооцінка має стати основним засобом оцінки результатів їх пізнавальної діяльності.

Отже, самооцінка, по-перше, формує мотивацію навчальної та військово-професійної діяльності; по-друге, військовий педагог із всезнаючого перетворюється в посередника між навчальним матеріалом і творчими пізнавальними діями воїна, тобто сприяє гуманізації військово-педагогічного процесу; по-третє, перетворює процес навчання на співробітництво між військовим педагогом і воїном, коли перший, як більш досвідчений старший товариш допомагає другому подолати труднощі навчально-пізнавальної діяльності та досягти значних успіхів у ній; по-четверте, всебічно сприяє розвитку розвинутої особистості військовослужбовця і, по-п’яте, є джерелом і спонукальною силою розвиваючого навчання, що становить важливу характеристику сучасного дидактичного процесу.

Висловлювання Ш.О. Амонашвілі: “Самоконтроль і самооцінку я зробив би необхідною і складовою навчальної діяльності”, повинне стати наріжним каменем військової дидактики і визначити основні напрямки її сучасних наукових пошуків, методичних і теоретичних обґрунтувань, опрацювань та розвитку.

Заслуговує на увагу система оцінювання В.Ф. Шаталова, в основі якої лежить залучення всіх суб’єктів навчання до виставляння оцінок, самооцінка і листки відкритого обліку знань. Вона долучає тих, хто навчається, до активної участі в пізнавальному процесі шляхом оцінки результатів навчальної діяльності своїх товаришів, яка потребує від них доброго володіння матеріалом, що вивчається, об’єктивного ставлення до процесу виставляння оцінки і певних особистісних якостей, зміцнює їх емоційно-вольову сферу і почуття своєї значущості у колективі, сприяє усвідомленню свого місця, призначення у дидактичному процесі та його смислу, кращому розумінню дій педагога.

Деякі педагоги та дидактичні системи намагаються відійти від змістовної чи цифрової оцінки до словесної чи парціальної (від франц. parceller – поділяти на дрібні частини) або до їх сполучення. Такі численні спроби були і є в країнах Європи та Америки. Наприклад, у Німеччині було здійснено експеримент з виставляння в картках словесних і цифрових оцінок, мотивів учіння, розвитку мислення, які занотовувались у спеціальній таблиці. У тій самій країні була інша спроба застосувати для оцінки тих, хто навчається, табель-повідомлення, який містить такі параметри: поведінку об'єкта навчання по відношенню до товаришів і педагогів; поведінку під час навчальних дій, особливі інтереси, нахили, здібності, навички; рівень успішності та реальні можливості тих, хто навчається, навчання у вивченні різних предметів. Практично, таку систему оцінювання використовує Ш.О. Амонашвілі.

Словесні оцінки, безперечно, позитивно впливають на хід навчальної діяльності воїнів. Вони за допомогою певних заохочувальних висловлювань, позитивних реплік, виразної та чіткої міміки та пантоміміки позитивно впливають на мотиваційну, емоційно-почуттєву і вольову сферу особистості, на її загальний психічний стан, які безпосередньо визначають перебіг і результативність будь-якої діяльності, у тому числі, безумовно, й навчальної.

Словесні оцінки під час опиту впливають на зміст і форму цього процесу, швидкість і докладність, на всю емоційно-почуттєву, вольову та інтелектуальну сферу особистості, тому вони мають суттєве значення у педагогічній діяльності та повинні стати дійовим фактором розвиваючого і виховного впливу на тих, хто навчається.

Вони можуть мати три форми:

1) відсутність оцінки, опосередкована оцінка і невизначена оцінка;

2) негативна оцінка, яка висловлюється шляхом зауваження, заперечення, демонстрування сарказму, докору, нотації;

3) позитивна оцінка, яка висловлюється у формі заохочення, підбадьорення, згоди, похвали та ін.

Основна функція словесної оцінки полягає в орієнтуванні воїна у правильності його навчальних дій, закріпленні успіху на цьому шляху, подальшому його стимулюванні для досягнення успіхів у пізнавальній діяльності. Тому нехтувати або зневажати нею не можна. І, навпаки, вона має суттєво доповнювати цифрову оцінку.

Як свідчить вищевикладене, проблема контролю та оцінки результатів навчального процесу є актуальною, методологічною, теоретичною і методичною проблемою військової дидактики, багато аспектів якої залишаються недостатньо опрацьованими та обґрунтованими. Хоча, як видно, військова дидактика робить спроби її розв’язати, але натрапляє на нові труднощі, наприклад, психологічні, організаційні, матеріально-технічні. Також існує суб’єктивна трудність, сутність якої полягає у тому, що не всі педагоги охоче сприймають нововведення щодо контролю та оцінки результатів навчання військовослужбовців.

Отже, не викликає сумніву той факт, що контроль і оцінка потрібні для успішного здійснення дидактичного процесу у військах. Відсутність своєчасної та об’єктивної оцінки позбавляє необхідної інформації, що ускладнює процес управління цим процесом, внесення в нього певних коректив, збиває навчальні орієнтири суб’єктів навчання та взагалі негативно впливає на весь цей процес. Виходячи з цього, цей підрозділ має бути повноправним підрозділом військової дидактики.

Але, враховуючи особливості навчального процесу в ЗС України, проблема контролю та оцінки його результатів має досліджуватись і вирішуватися в різних аспектах: загальнопедагогічному, психологічному, організаційному і матеріально-технічному. У той самий час процес контролю й оцінки військово-професійних знань, навичок і вмінь військовослужбовців та військової майстерності підрозділів і частин полегшується специфікою їх діяльності. Через це під час виставляння оцінок слід враховувати якість несення ними бойової та інших видів служби, рівень соціальної активності в суспільному житті, зміст і спрямованість військово-професійної діяльності, індивідуально-психічні особливості, збіг обставин, які є у даний час і зумовлюють їх об’єктивність.

Окрім цього, якісний контроль і об’єктивна оцінка сприяють своєчасному викриттю певних недоліків, які мають місце у змісті, організації та методиці здійснення дидактичного процесу у підрозділах і військових частинах (з’єднаннях), виявленню прогалин у підготовці суб’єктів навчання. Змістовний, конкретний та об’єктивний аналіз цих недоліків має бути суттєвим аспектом дидактичної діяльності у військах.