Види, форми й методи контрольного оцінювання підготовленості воїнів

 

Зміст контролю визначається програмами бойової та гуманітарної підготовки й конкретизується в інструкціях, настановах, курсах та порадниках з їх здійснення. Під час перевірки, в першу чергу, слід з’ясувати у комплексі характер вирішення основних навчально-бойових завдань та підтримання постійної бойової готовності як окремим воїном, так і підрозділом, військовою частиною (з’єднанням).

За своїм призначенням і характером усі форми і методи перевірки й дидактичної оцінки рівня опанування воїнами певної сукупності військово-професійних знань, навичок, вмінь і професійно важливих якостей військовослужбовців розподіляються на попередні, поточні, підсумкові, контрольні (періодичні).

Попередній контроль проводиться з метою визначення рівня підготовленості як окремих воїнів, так і підрозділів на початку нового навчального року. Це також можуть бути молоді воїни, які ще не пройшли початкової військової підготовки. Результати цього контролю суттєво впливають на конкретне визначення вихідних даних для організації військово-педагогічного процесу у підрозділі, військовій частині (з’єднанні), конкретизування, оптимізації та більш цілеспрямованого визначення його змістовного компонента, обґрунтування послідовності опрацювання певних розділів і частин навчальних предметів, визначення основних методів, форм і засобів його проведення та ін.

Поточний контроль здійснюється офіцером (сержантом) як військовим педагогом у ході повсякденної навчальної діяльності, в основному, під час планових занять. Цьому виду контролю підлягають як окремі воїни, так і підрозділи загалом. Він проводиться шляхом систематичного спостереження військовим педагогом за навчальною роботою військовослужбовців, перевірки рівня опанування ними програмного матеріалу, формування навичок та вмінь, їх міцності, виставлення відповідних оцінок у результаті усного опитування, виконання воїнами контрольних робіт і вправ, практичного виконання певних нормативів, передбачених збірниками нормативів і програмою бойової підготовки.

 

 

В. Оконь поточний контроль визначає як виховний і, безперечно, має рацію, тому що він, по-перше, охоплюючи весь дидактичний процес, має постійно вдосконалювати його, по-друге, покликаний стимулювати у воїнів прагнення систематично самостійно працювати над навчальним матеріалом, підвищувати свою бойову майстерність і розвивати мотивацію учіння та водночас підштовхнути педагога до підвищення якості дидактичних заходів і вдосконалення своєї педагогічної майстерності, по-третє, має сформувати у воїнів навички та вміння самоконтролю і самооцінки.

Періодичний контроль носить плановий, заздалегідь визначений характер. В. Оконь його визначає як позаплановий. Він полягає у визначенні рівня й обсягу оволодіння воїнами знаннями, навичками та вміннями в кінці тижня, місяця, кварталу, півроку, навчального року. Таикій контроль може здійснитися як у процесі планових занять (навчань), так і у спеціально відведений резервний час. Наприклад, до них належать стройові огляди. Він служить для визначення опанування воїнами певних розділів навчальної програми, важливої теми та для внесення певних коректив і змін у діяльність педагогів, військово-дидактичний процес. Основними формами такого контролю є усне опитування, письмові праці, конкретні практичні дії для окремих воїнів і комплексні завдання для підрозділів.

Підсумковий контроль спрямовано на визначення рівня реалізації завдань, сформульованих у наказах і директивах, програмах бойової та гуманітарної підготовки, планах їх здійснення та в інших документах, які регламентують військово-педагогічний процес. Він охоплює як теоретичну, так і військово-професійну, тобто практичну підготовку окремих воїнів і підрозділів, проводиться, як правило, наприкінці року навчання, під час спеціальних перевірочних заходів і тактичних навчань. У навчальних підрозділах він здійснюється за допомогою випускних іспитів з основних предметів бойової та гуманітарної підготовки, у ВВНЗ – у вигляді семестрового контролю і заліків згідно з навчальним планом.

Основними формами реалізації цього виду контролю є інспекції, виконання тими, хто навчається комплексних контрольних робіт, контрольних завдань, заліки, захисти дипломних робіт (проектів) та низка інших контрольних заходів з метою з’ясування як рівня реалізації запланованих дидактичних і виховних заходів, так і для визначення дійсного рівня опанування воїнами теоретичних знань, професійно важливих навичок та вмінь, формування рис і властивостей, які вкрай необхідні воїну і підрозділам у сучасному бою, та з’ясування їх міцності й ефективності.

Також під час проведення такого контролю визначається ефективність функціонування всього військово-педагогічного процесу й окремих його ланок, дієвість впливів відповідних посадових осіб і служб на цей процес та їх ефективність.

Безумовно, існують установлені порядки здійснення контролю, визначені спеціальними інструкціями, порадниками, методичними вказівками. Через це ефективність контролю, в першу чергу, забезпечується їх глибоким знанням і безперечним дотриманням.

Отже, у сукупності методично і змістовно обґрунтований контроль та правильне його проведення надають педагогічним кадрам об’єктивний матеріал, всебічний і глибокий аналіз якого допомагає зрозуміти сильні та слабкі сторони їх діяльності, своєчасно виявити певні недоліки та вжити необхідних заходів для їх усунення й підвищення ефективності бойової та гуманітарної підготовки.

Важливою ознакою дієвості військово-педагогічного процесу і показником свідомої та цілеспрямованої участі в ньому є взаємоконтроль і самооцінка воїнів як наслідок попередніх дій.

Показником активної та зацікавленої участі воїнів у військово-педагогічному процесі є їх взаємоконтроль, тобто це метод взаємонавчання у формі певних порад, консультацій, обміну досвідом, допомоги сильних воїнів слабкішим – наставництво. Специфіка військової служби, різні рівні освіти і життєвого досвіду воїнів створюють для цього процесу винятково сприятливі умови. Від офіцера (сержанта) як педагога вимагається методично правильне керівництво цим процесом у формі порад, методичних рекомендацій і розумного заохочення.

Засобом реалізації на практиці принципів активності й свідомості, міцності знань, навичок і вмінь військовослужбовців є самоконтроль. У військах існують дві форми самоконтролю: індивідуальна і групова. Перша полягає в самостійному визначенні успіхів в опануванні військово-професійними знаннями, навичками та вміннями, з’ясуванні певних прогалин у них і плануванні шляхів їх усунення. Колективний самоконтроль передбачає оцінку власної навчальної діяльності та визначення успіхів і недоліків самим підрозділом. Останнє можливо тільки у тому разі, коли військовий підрозділ перетворився на справжній колектив і характеризується високим рівнем соціально-психологічної зрілості.

Власне, наявність самоконтролю, його характер і кінцеві результати також доводять справедливість того факту, що обґрунтованим є включення методів контролю до дидактичних методів, тому що методи самоконтролю, по-перше, забезпечують функціонування внутрішнього зворотного зв’язку в процесі навчання, отримання тими, хто навчається, інформації про якість і повноту вивчення програмного матеріалу, міцність сформованих навичок та вмінь, виявлення певних труднощів і недоліків; по-друге, зміцнюють мотивацію навчально-пізнавальної діяльності суб’єктів навчання і, відповідно, справляють безпосередній спонукальний вплив на їх навчально-пізнавальну діяльність; по-третє, формують відповідальне ставлення, самостійність і самодисциплінованість воїнів, що сьогодні є вкрай актуальним завданням усього навчально-виховного процесу в ЗС України.

Отже, щоб полегшити воїнам опанування самоконтролю, слід їх докладно ознайомити з цілями і завданнями військово-педагогічного процесу у підрозділі, їх ролями і місцем у цьому процесі, цілями та задачами контролю і самоконтролю та прийомами і способами здійснення. Слід наголосити на тому, що в контролі і самоконтролі найголовнішим є виявлення не недоліків, а шляхів їх усунення та визначення нереалізованих потенціальних можливостей.

До основних форм організації перевірки знань, навичок і вмінь, окрім самоконтролю, належать індивідуальна, фронтальна і групова перевірки. Індивідуальну перевірку спрямовано до конкретного військовослужбовця і вона має за мету з’ясувати рівень опанування ним певних військово-професійних якостей та визначити основні напрямки роботи.

Фронтальну перевірку, яка, на жаль, в основному переважає у навчанні, спрямовано на з’ясування рівня опанування тими, хто навчається, програмного матеріалу за відносно короткий термін часу. З цією метою педагог готує з певної теми короткі запитання, які він ставить до особового складу, і вимагає також коротких відповідей на них з місць. Це, наприклад, може бути фронтальна письмова робота, так звана летючка.

Групова перевірка має надзвичайно важливе значення, особливо у збройних силах. Вона спрямована на з’ясування рівня колективних дій шляхом перевірки опанування підрозділами та військовими частинами (з’єднаннями) колективної злагодженості. Це витікає із специфіки військової діяльності та її колективного характеру.

У певних ситуаціях виправдовує себе комбінована перевірка, яка є різним сполученням вищезазначених форм перевірки.

Відповідно до цілей контролю, які визначають педагоги, для реалізації цих форм перевірки використовуються певні методи. Методи перевірки – це сукупність прийомів і способів педагогічної діагностики, за допомогою яких здійснюється зворотний зв’язок у навчальному процесі з метою отримання даних про ефективність цього процесу, тобто визначення результативності навчальної діяльності.

Безперечно, вони мають забезпечувати одержання більш повної і змістовної, систематичної та оперативної інформації про перебіг військово-дидактичного процесу у військових підрозділах і частинах та про його дієвість і результативність. Основними методами перевірки успішності воїнів під час їхньої підготовки та визначення ефективності цього процесу є побіжне спостереження, усне опитування, практичні роботи і вправи, програмований контроль, письмові роботи, дидактичні тести тощо. Окремі дидакти також виокремлюють методи графічного контролю (Г.І. Щукіна), методи лабораторного контролю (Ю.К. Бабанський), використання книг і проблемні ситуації (В. Оконь). Охарактеризуємо деякі з них, використовуючи підходи вітчизняного військового педагога, професора В.В. Ягупова, які мають широке застосування у процесі навчання військовослужбовців ЗС України.

Метод спостереження офіцера (сержанта) за навчальною діяльністю тих, хто навчається, під час класних і польових занять, самостійної роботи, за допомогою якого можна докладно пізнати умови цієї діяльності воїнів, з’ясувати їх нахили і здібності, успіхи, поведінку, можливості та способи дій у певних ситуаціях, визначити обсяг і глибину оволодіння військово-професійними знаннями, опанування відповідних навичок та вмінь, рівень сформованості особистісних рис і властивостей, які необхідні у сучасній війні, з’ясувати певні недоліки і визначити шляхи їх усунення тощо. Безперечно, вміння спостерігати – це справжнє мистецтво. Тому військовий педагог має набувати основних навичок та вмінь цілеспрямованого, систематичного і планомірного спостереження. Найдокладніше ці дії описані у спеціальній літературі, знання їх є обов’язковими для педагога.

Контрольне спостереження можна здійснити у будь-який час і на будь-яких заняттях. Найважливішіта цінні результати педагог може отримати під час спостережень за навчально-пізнавальними діями воїнів на польових заняттях. Це можуть бути тактико-спеціальні та тактичні заняття, стрільби, водіння бойових машин, тактичні навчання з бойовою стрільбою, під час здійснення яких від воїнів вимагаються гнучкі, всебічні та глибокі знання, навички та вміння з різних видів загальновійськової та військово-професійної підготовки йф уміння використання їх у комплексі. Отже, відсутність у офіцера (сержанта) стійких навичок та вмінь контрольного спостереження за навчальними діями воїнів може звести нанівець усі його дії.

Контролювати ефективність навчальних дій воїнів можна за допомогою письмових робіт, основними формами яких є опис, оповідання, звіт, опрацювання планів дій певних посадових осіб або підрозділів і військових частин та ін. Методична цінність цього методу полягає у тому, що він дозволяє одночасно за короткий термін проконтролювати досить велику кількість воїнів у багатьох галузях знань.

Письмовий контроль забезпечує глибоку і всебічну перевірку опанування воїнами програмного матеріалу. Вони також є досить об’єктивними, бо надають можливість порівняння знань різних воїнів за допомогою стандартних запитань, з’ясування як теоретичних знань, так і практичних навичок та вмінь, а також адекватного їх застосування для розв’язання конкретних військово-професійних проблем. У зв’язку з таким характером письмової роботи військовий педагог має виявити як позитивні, так і негативні її аспекти, установити помилки та недоліки, визначити їх характер і причини. Наприклад, аналізуючи донесення розвідника, офіцер визначає рівень розвитку навичок і вмінь спостережливості, здатності орієнтуватися на місцевості, уміння виділити головне, стислості, чіткості та повноти відповідей. У результаті такого аналізу у педагога формується уявлення про кожного воїна, про його сильні сторони та недоліки. Залежно від характеру контролю й особливостей предмета обговорення та індивідуально-психічних особливостей підлеглого офіцер може аналізувати результати контролю як у складі навчальної групи, так і персонально з кожним воїном. Уміння аналізувати результати контролю – це справжнє мистецтво. Об’єктивний і всебічний аналіз справляє надзвичайно міцний виховний та дидактичний вплив як на самого військового педагога, так і на присутніх на цьому аналізі.

Найпопулярнішим методом перевірки є усне опитування. Воно здійснюється за допомогою бесіди, оповідання воїна, тлумачення певних військово-професійних явищ та ін. Їх найбільшою методичною цінністю є те, що вони забезпечують безпосередній живий контакт педагога з тими, хто навчається. В основі усного опитування лежить монологічна відповідь воїна або бесіда. Будь-який педагог має прагнути до діалогової форми відповіді. Цей метод у силу своєї специфіки і характеру застосування використовується як під час здійснення планових занять, так і під час різноманітних перевірок. Методику проведення бесіди можна знайти у відповідній літературі.

Спочатку слід чітко визначити основні проблеми, які необхідно з’ясувати за допомогою усного опитування. Тому треба чітко їх визначити, опрацювати основні питання, які надають можливість розкрити ці проблеми та їх основні характеристики; остаточно сформулювати питання до усного опитування, звертаючи особливу увагу на їх проблемність, однозначність, правильність і змістовність.

Після цього офіцер (сержант) має докладно визначити методику проведення усного опитування, звертаючи особливу увагу на прийоми і способи навчальної активності суб’єктів навчання.

Під час здійснення опитування особливу увагу слід приділяти формуванню доброзичливої морально-психологічної атмосфери у групі, що підлягає контролю. Спочатку офіцер (сержант) чітко формулює запитання і тільки після певної паузи (15-20 секунд) він визначає конкретного воїна, який має відповісти на нього. Керівник заняття повинен заохочувати воїнів до всебічного аналізу визначеної проблеми, формулювання практичних шляхів її розв’язання і залучити воїнів до її активного обговорення. На вищу оцінку заслуговують ті воїни, які активно пропонують нестандартні шляхи розв’язання проблеми. Тільки у тому разі, коли воїни не є спроможними дати правильну відповідь, слід спрямувати хід їх обмірковувань у правильне русло шляхом вмілого підказування необхідного напрямку пошуку правильної відповіді.

Добрі результати під час перевірки можна отримати шляхом сполучення усного опитування і письмових робіт, які мають взаємно доповнювати одне одного. Залежно від характеру навчального предмета і специфіки перевірки, якийсь із цих методів може переважати, тобто бути основним. У певних ситуаціях їх можна доповнити тим методом, який пропонує В. Оконь, – це робота з певними підручниками, статутами, методичними рекомендаціями. Такий метод слід використовувати тоді, коли від воїнів вимагається уміння працювати з довідковою військово-професійною літературою.

Ефективним методом перевірки результатів навчання військовослужбовців є метод практичних робіт і вправ, який стосується й окремих воїнів, і військових підрозділів. Існує багато різновидів практичних робіт і вправ, які здійснюються як у польових умовах, так і в майстернях, світлицях. Це можуть бути тактичні навчання з бойовою стрільбою, контрольні стрільби з різних видів зброї, водіння бойової техніки, вирішення складних тактичних завдань у класі, опрацювання певних нормативів у парку бойових машин та ін.

У зв’язку з тим, що військова діяльність носить суто практичний характер, цей метод перевірки є особливо важливим у військовій дидактиці. Практична перевірка військ дає найдієвіші та істинні результати про стан навчально-виховної роботи, рівень бойової та мобілізаційної готовності підрозділів військових частин (з’єднань), тому від тих осіб, які здійснюють цей контроль, вимагається всебічна його підготовка і змістовне проведення. Це особливо стосується практичної перевірки колективної злагодженості підрозділів, військових частин (з’єднань), тому що вона не дорівнює сумі майстерності окремих воїнів. Може бути так, що кожен окремий воїн підрозділу показує добрі результати в бойовій та гуманітарній підготовці, а в той самий час відсутня бойова майстерність підрозділу (відділення, взводу, роти (батареї), батальйону (дивізіону). Тому від тих, хто контролює даний підрозділ, вимагається всебічна оцінка дій кожного воїна, командування, характеру опрацювання відповідних документів, матеріально-технічного забезпечення, технічного стану озброєння та бойової техніки, підготовленості керівника занять і його методичної майстерності, методично обґрунтованого проведення всього дидактичного заходу тощо. Також повинен оцінюватись економічний ефект від проведеної практичної роботи чи вправ та рівень досягнення поставленої мети.

Безперечно, цей метод контролю вимагає від його учасників конкретної оцінки дій усього особового складу підрозділу і кожного воїна окремо, характеру теоретичного і практичного опрацювання всіх проблем на кожному етапі цієї перевірки (на підготовчому, основному, заключному), чіткого визначення позитивних аспектів цього заходу і формулювання конкретних шляхів усунення його недоліків і недоробок.

У дидактичній практиці війська щоразу частіше починають використовувати дидактичні тести, які складають стандартизований комплект завдань щодо певного навчального матеріалу, за допомогою яких визначається рівень опанування його воїнами. Широке застосування вони отримали в англомовних країнах, починаючи з 1920-х років. Вони дають змогу об’єктивно оцінювати рівень опанування воїнами певних теоретичних знань, практичних навичок та вмінь.

Щодо цілей навчання тести поділяють на такі види. Перший вид – перевірка знання фактів, понять, законів, теорій, тобто знання таких відомостей, які необхідно запам’ятовувати і репродукувати (відтворювати). Головне тут – репродукування знань. Другий вид тестів – перевірка уміння виконати певні розумові дії на основі отриманих знань. Тут головне – вміння розв’язати типові завдання. Наступний вид тестів передбачає вміння самостійно здійснити критичний аналіз вивченого матеріалу. Четвертий вид тестів – переперевірка уміння воїнів творчо використовувати отримані знання під час вирішення певних нестандартних задач. Але на сучасному етапі у вітчизняній як педагогічній, так і психологічній літературі не існує узгодженого погляду щодо використання дидактичних тестів як в опануванні знань, навичок та вмінь, так і для перевірки оволодіння суб’єктами навчання певними знаннями, навичками та вміннями. Тому ця проблема очікує на глибокі та всебічні дослідження, психолого-педагогічне обґрунтування, і тому є вкрай актуальною.

У дидактичній практиці військ, особливо в системі вищої військової освіти, широко застосовується для контролю й оцінки знань військовослужбовців програмований контроль за допомогою різноманітних дидактичних тестових програм. У цьому плані широкі можливості створюють ПК, які забезпечують негайний зворотний зв’язок між відповіддю того, хто навчається, і запрограмованим навчальним матеріалом, надають можливість відразу отримати інформацію про цінність відповіді. Якщо є відповідна кількість таких засобів і відповідного програмного забезпечення можна у швидкому темпі проконтролювати велику кількість воїнів, створити більш узагальнений аналіз їх відповідей, визначити позитивні аспекти роботи та з’ясувати типові недоліки. Їх застосування надає можливість уникнути суб’єктивізму під час перевірок.

Сучасне програмне забезпечення створює дуже сприятливі умови для різноманітного опрацювання на ПК як дій окремих посадових осіб, так і підрозділів, військових частин (з’єднань), що дає велику економію матеріально-технічних засобів і сприяє індивідуалізації навчання.

Також слід підкреслити й інші позитивні аспекти використання електронних тестів для перевірки та оцінки результатів навчання військовослужбовців:

- вони постійно спонукають воїнів до глибокого опрацювання і систематизації вивченого матеріалу;

- зміцнюють мотивацію навчальної діяльності шляхом безпосередньої, постійної та частої верифікації основних ланок навчальних дій воїна;

- є економічним і об’єктивним методом контролю;

- повністю виключають елементи психологічної напруженості, які часто виникають під час спілкування з особами, які здійснюють контрольні дії, та ін.

Але в той самий час виключається особистісний підхід до кожного військовослужбовця на основі знання його індивідуально-психічних особливостей, повністю вилучається виховний аспект таких дій, не відбувається розвиток його волі, почуттів і переконань.

Отже, короткий і побіжний огляд деяких методів перевірки результатів процесу навчання свідчить про те, що кожен метод має як позитивні, так і негативні аспекти. Через це їх слід використовувати у комплексі, щоб отримати якомога повнішу інформацію про цей процес. Результати контролю повинні дати достатньо повну інформацію для отримання відповідей на такі запитання: “Чи реалізовано основні дидактичні та виховні цілі?”, “Чи реалізовано план бойової та гуманітарної підготовки згідно із встановленими нормативами?”, “Чи використані методи відповідають змісту матеріалу, що вивчається?”, “Яка ефективність цих дидактичних методів?”, “Чи відповідає професійна майстерність педагогів керівним документам і сучасним вимогам психолого-педагогічної науки?”, “Які думки в учасників дидактичного процесу переважають щодо його здійснення і отриманих результатів?”, “Чи відповідають отримані результати основним вимогам відповідних документів і наскільки вони є дійовими та ефективними?” та ін.