Теорія поетапного формування розумових дій

Цю концепцію було розроблено в 50-ті роки ХХ століття. Її засновником є П.Я. Гальперін (1902-1988), який довгий час працював у м. Харків. Подальший розвиток ця концепція отримала у роботах Н.Ф. Тализіної (род. 1923).

В основі цієї концепції лежить психологічне вчення про перетворення зовнішньої предметної діяльності у внутрішню психічну діяльність. Формування внутрішніх розумових структур психіки здійснюється за допомогою освоєння зовнішньої соціальної дійсності. З цього випливає, що навчання і виховання можна розглядати як процес інтеріоризації (від лат. interim – внутрішній). Головна проблема у такому разі полягає тільки у тому, як оптимально керувати цим процесом. Концепція П.Я. Гальперіна дає відповідь на це питання.

У навчальній діяльності автори цієї концепції виділили три складові: орієнтовну, виконавчу і контрольну. Орієнтовна складова базується на використанні тими, хто навчається, об’єктивних умов, які необхідні для виконання цієї діяльності. Виконавча складова забезпечує послідовне виконання основних етапів навчання об’єкта діяльності, а контрольна – вимагає від того, хто навчається, спостереження за перебігом навчальної діяльності та порівняння її результатів з відповідними зразками, а при виявленні розходжень – відповідного корегування орієнтовної та виконавчої складових цієї діяльності. Уся діяльність не є самоціллю, а викликана деяким мотивом цієї діяльності, до складу якої він входить. Коли мета завдання збігається з мотивом, дія стає діяльністю. Роль мотивації П.Я. Гальперін оцінює так високо, що поряд із п’ятьма основними етапами під час опанування новими діями він надає ще один етап – формування позитивної навчальної мотивації.

Формування розумових дій згідно з цією концепцією включає шість етапів (рис. 2.6).

1. Етап попереднього ознайомлення з метою навчання або мотивація навчальних дій. На цьому етапі відбувається ознайомлення тих, хто навчається, з метою навчання, його умовами. Цей етап формує мотивацію навчальної діяльності.

Рис. 2.6. Етапи концепції формування розумових дій

2. Етап складання схеми орієнтовної основи дій (ООД). На цьому етапі ті, хто навчаються, пізнають предмет навчання і послідовність виконання орієнтовних, виконавчих та контрольних дій. Це ще не сама діяльність, а лише система вказівок до цієї навчальної діяльності. При цьому ООД може мати кілька видів: неповна (одноразовий показ зразка і неповний словесний опис), повна (для певного виду діяльності) і повна узагальнена (для цілого класу явищ).

3. Етап формування матеріальної діяльності. На цьому етапі дії виконуються у матеріальному або матеріалізованому вигляді з конкретними предметами або за допомогою певних модулів. Ці дії обіймають як орієнтовну і виконавчу, так і контрольну дії.

4. Етап зовнішньої мови. На цьому етапі дії узагальнюються завдяки їх повній вербалізації в усному або письмовому вигляді. Дії реалізуються словесно, без опори на матеріальні засоби, таким чином, вони засвоюються в узагальненій, відірваній від конкретики формі.

5. Етап внутрішньої мови. Тут практичні дії супроводжуються промовленням про себе і здійснюються в узагальненому виді. Але вони, поступово скорочуючись, автоматизуються.

6. Етап інтеріоризації дії. Дії виконуються у думці, тобто стають внутрішнім розумовим процесом, максимально автоматизованим.

Окремі аспекти використання цієї концепції у навчанні військових спеціалістів обґрунтували С.І. С’єдін і Б.Ц. Бадмаєв. Конкретні методики та рекомендації наведено у книзі С.І. С’єдіна “Психологія і ефективність навчання воїнів-зв’язківців”.

Отже, у цій концепції широко використано рекомендації кібернетики. Її головна засада полягає у тому, щоб оптимально й ефективно управляти процесом навчання військовослужбовців з погляду функціонування їх психіки. Це керування тут доведено до автоматизму, що дозволяє перетворити зовнішні дії у внутрішні та тим самим прискорити розумовий і фізичний розвиток воїнів. Інша особливість цієї концепції полягає у цілеспрямованому формуванні мотивації навчання. Власне, відсутність цього елемента знецінює низку дидактичних концепцій. Остання особливість цієї концепції стосується її практичної спрямованості, що справляє безпосередній позитивний вплив на прискорення підготовки конкретних військових спеціалістів. У зв’язку з цим теорія поетапного формування розумових дій широко використовується у закордонних арміях для підготовки військових фахівців. Значення даної теорії полягає у тому, що вона вказує військовому педагогу, як необхідно організовувати навчання військовослужбовців, щоб, використовуючи головний дидактичний засіб – ООД, керувати процесом навчання.

Проблемне навчання

У 50-х роках ХХ століття з’явився новий вид навчання, який отримав назву проблемного. Ця концепція, на думку її авторів, повинна компенсувати недоліки традиційного або пояснювально-ілюстративного виду навчання. Один із авторів цієї концепції, польський дидакт В. Оконь, таким чином визначає сутність цієї концепції: “Проблемне викладання основане не на передачі готової інформації, а на отриманні учнями певних знань та вмінь шляхом вирішення теоретичних та практичних проблем. Суттєвою характеристикою цього викладання є дослідницька діяльність учня, яка з’являється в певній ситуації і змушує його ставити питання – проблеми, формувати гіпотези та перевіряти їх під час розумових і практичних дій”.

Перші ідеї проблемного навчання знаходимо у методах навчання Дж. Дьюї – навчання через роблення, Дж. Бруннера – навчання через дослідження. У колишньому Радянському Союзі цю концепцію розвивали І.Я. Лернер, М.М. Скаткін, А.М. Матюшкін, М.І. Махмутов. Стосовно військової дидактики цю концепцію обґрунтували О.В. Барабанщиков, А.М. Воробйов, А.Г. Давидов, Є.М. Коротков, В.В. Ягупов та ін. Удосконалений варіант проблемного навчання у військовій дидактиці називається проблемно-діяльнісним.

Безумовно, ця концепція не вирішує всіх проблем, які виникають під час навчання військовослужбовців. Але вона має суттєві переваги порівняно з пояснювально-ілюстративним видом навчання (рис. 2.7).

Зіставлення характеристик пояснювально-ілюстративного і проблемного навчання наведено (табл. 2.2).

Основні достоїнства проблемного навчання: розвиває розумові здібності; викликає інтерес до учіння і відповідно сприяє формуванню навчальної мотивації; пробуджує творчі нахили; має різноманітний характер; формує самостійність, активність і креативність; сприяє формуванню всебічно розвинутої особистості, яка спроможна вирішувати майбутні різноманітні життєві проблеми та ін.

Таким чином, проблемне викладання-учіння складається з таких фрагментів діяльності суб’єктів навчання: організація проблемної ситуації і формулювання проблеми, індивідуальне або групове вирішення проблеми об’єктами (суб’єктами) навчання, верифікація (перевірка, тлумачення і систематизація) отриманої інформації і використання засвоєних знань у теоретичній та практичній діяльності.

Рис. 2.7. Відмінності пояснювально-ілюстративного і