Військово-педагогічний процес

 

Саме поняття процес походить від латинського слова “processus”, яке означає проходження, просування вперед. Як правило, даються такі визначення процесу: 1) послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком; 2) сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату.

У педагогіці цей термін почали використовувати на початку ХХ століття. Вперше обґрунтування поняття “педагогічний процес” зробив відомий російський педагог П.Ф. Каптерєв (1849-1922) – автор численних праць з історії та теорії педагогіки. У його працях “Дидактичні нариси” (1895), “Педагогічний процес” (1905) уперше було обґрунтовано необхідність цілісності та єдності навчання та виховання. Наприклад, у своїй праці “Педагогічний процес” він наступним чином визначав цей термін: “Все, що відбувається у школі в плані навчання і виховання, тобто сукупна навчально-виховна діяльність – це і є педагогічний процес”.

Тільки у 70-х роках ХХ століття педагогічна теорія чітко визначила об’єднання навчання і виховання в єдине ціле. Важливу роль у теоретичному визначенні цього відіграли вчені-дидакти Ю.К. Бабанський, М.О. Данилов, М.М. Скаткін.

У військовій педагогіці це поняття почали використовувати в 60-х роках ХХ ст. (О.В. Барабанщиков). У всіх підручниках з військової педагогіки дається однозначне визначення військово-педагогічного процесу як єдності виховання, навчання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців (рис. 1.6).

Перш ніж чітко визначати категорію “військово-педагогічний процес”, необхідно зупинитись на усвідомленні такого поняття, як “система”.

У Словнику іншомовних слів дано визначення, що система (грец. systēma − утворення): 1) значна кількість закономірно пов’язаних один з одним елементів (предметів, явищ, поглядів, принципів тощо), що становлять певне цілісне утворення, єдність.

		Вмілі дії військовослужбовців в умовах сучасного бою

Рис. 1.7. Структура військово-педагогічного процесу

Педагогічний процес – це динамічна система, яка об’єднує в себе процеси виховання, навчання, розвитку і самовдосконалення особистості вихованця. Компонентами цієї системи є вихователі, вихованці, умови. А складовими елементами педагогічного процесу є наступні: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовний, процесуальний, контрольно-регулюючий, оціночно-результативний і суб’єкт-суб’єктний (вихователь і вихованець).

Отже, щодо військово-педагогічного процесу, то можна дати таке його визначення − це динамічне складне явище, яке здійснюється на основі цілеспрямованого й організованого впливу на розум, почуття, волю воїна з метою формування всебічно і гармонійно розвиненої  особистості.

Це система, що складається з цілісної множини сукупності її основних складових і створює певну модель навчання і виховання військовослужбовців.

Іншими словами, військово-педагогічний процес − це цілеспрямована, організована і взаємообумовлена діяльність військових педагогів (командирів (начальників) щодо навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки воїнів, підготовки військових підрозділів і частин до вмілих дій в умовах сучасного бою.

Сутність військово-педагогічного процесу полягає в умілій організації та стимулюванні офіцером, сержантом психологічно і педагогічно обґрунтованої діяльності підлеглого, прищепленні йому методики, надання постійної допомоги, співчуття і співпереживання з метою формування та підтримання у нього мотивації постійного творчого самовдосконалення.

 

Український військовий педагог, професор В.В. Ягупов наголошує, що специфічним для військово-педагогічного процесу є:

- цілеспрямованість;

- двосторонність;

- неперервність і тривалість;

- багатогранність завдань і різноманітність змісту;

 залежність від специфіки професійних завдань і необхідності формування громадянина України;

- багатство форм, методів і засобів виховного впливу;

- поступове виявлення результатів навчальних і виховних впливів;

- самокерованість.

Військові педагоги І.О. Хорєв, Г.В. П’янковський, М.В. Руденко розрізняють такі зв’язки, які притаманні цьому процесу: інформаційні; організаційно-діяльнісні; комунікативні; управління та самоуправління (регуляції та саморегуляції); причинно-наслідкові (наприклад, аналіз причин недостатньої ефективності військово-педагогічного процесу, обґрунтування проекту майбутніх змін); генетичні (історичні тенденції в навчанні і вихованні; наступництво при проектуванні та здійсненні нових процесів).

Система військово-педагогічного процесу створює модель військово-педагогічного процесу (рис. 1.8.) як цілісну множину сукупності її основних складових.

У Словнику іншомовних слів зазначається, що модель (франц. мodele, від лат. modulus – міра) – зразок, примірник чого-небудь, схема для пояснення якогось явища або процесу.

Компоненти військово-педагогічного процесу відповідають на запитання: “З чого складається цей процес?”, а функції визначають призначення цього процесу і відповідають на запитання: “Для чого існує цей процес?”.

Цілеспрямовано організовану та струнку систему цих компонентів визначають як структуру або модель військово-педагогічного процесу, де S – офіцер (військовий педагог); O (S) – об’єкт (суб’єкт, підлеглий); Р (результат) – оціночно-результативний компонент.

Рис. 1.8. Основні компоненти військово-педагогічного процесу

(за В.В. Ягуповим)

 

Головне призначення військово-педагогічного процесу в мирний час – забезпечення бойової та мобілізаційної готовності підрозділів, військових частин (з’єднань).

Стисло проаналізуємо призначення і зміст окремих структурних компонентів військово-педагогічного процесу.

Цільовий компонент, по-перше, забезпечує усвідомлення військовими педагогами мети навчання і передачу його воїнам й, по-друге, формує позитивне ставлення воїнів до військової служби взагалі та щодо конкретної військової спеціальності, зокрема. Цілі навчання і виховання воїнів визначаються в певних державних документах, а конкретно по відношенню до окремих військових фахівців – освітньо-кваліфікаційною характеристикою.

Загальні цілі навчання військовослужбовців можна визначити таким чином: озброїти воїнів військово-професійними знаннями, навичками та вміннями, які необхідні для успішного виконання службових та бойових завдань; навчити ефективно вчитися; виховувати у процесі навчання, прищепити потребу в постійному творчому самовдосконаленні.

Деякі автори ще визначають стимулюючо-мотиваційний компонент процесу навчання. Дійсно, мотив військової служби у військовослужбовців виникає у повному обсязі лише тоді, коли є певні стимули значущої діяльності.

Формування мотивації навчальних дій – це відповідальний етап діяльності військового педагога. Глибокі, міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективність навчально-пізнавальних дій воїнів. Через те деякі автори, наприклад, Ю.К. Бабанський, В. Оконь розглядають мотивацію навчання як окремий компонент навчального процесу і формують відповідний принцип навчання: “До нього можна було внести принцип мотивації, оскільки мотивація присутня у всіх процесах освіти”. Мотиви навчально-пізнавальної діяльності у воїнів можуть бути різними. Наприклад, мотиви, які пов’язані з безпосередньою навчально-пізнавальною діяльністю (допитливість, інтерес до військово-професійних знань, потреба в навчально-розумовій діяльності, у пізнанні, у поглибленні військово-професійних знань, прагнення здобути нові військово-технічні та інші знання, навички та вміння, розвивати та вдосконалювати свої здібності тощо); широкі соціальні мотиви (гідно виконувати свій військовий обов’язок, мотиви самовдосконалення та ін.) тощо.

У цьому відношенні дуже змістовними є слова видатного французького фізика, математика і філософа Б. Паскаля (1623-1662), що учень – це не посудина, яку необхідно наповнити, а факел, котрий необхідно запалити.

Змістовний компонент містить усе те, що становить поняття ”зміст освіти”, під яким розуміється сукупність тих військово-професійних знань, навичок та вмінь, яка входить у всебічну професійну підготовку військовослужбовця. Основними джерелами змісту військово-професійної підготовки є програми бойової та гуманітарної підготовки, освітньо-кваліфікаційні характеристики, освітньо-професійні програми підготовки військових спеціалістів.

Зміст освіти військовослужбовців має відповідати таким вимогам: а) забезпечення високої фундаментальної військово-професійної підготовки військовослужбовців; б) урахування реальних можливостей процесу навчання у ЗС України; в) забезпечення практичної спрямованості військово-дидактичного процесу; г) забезпечення єдності навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки майбутніх захисників Батьківщини; д) підготовка громадян України до майбутньої цивільної діяльності та формування активної життєвої позиції.

Удосконалення змісту військової освіти є пріоритетною державною справою. У зв’язку з цим слід її, по-перше, гуманізувати, гуманітаризувати, надати більш національного характеру; по-друге, вдосконалити навчальні програми та плани бойової і гуманітарної підготовки військових фахівців; по-третє, забезпечити сучасними методичними розробками та порадниками; по-четверте, обґрунтувати сучасні критерії оцінки ефективності навчального процесу у ЗС України.

Змістом процесуального (операційно-діяльнісного) компонента є організація практичної навчальної діяльності воїнів з опанування навчального матеріалу за предметами бойової підготовки. Цей компонент є одним із головних складових військово-педагогічного процесу, який можна визначити як процесуальний, методичний та діяльнісний.

Цей компонент має низку стадій, власне, три взаємопов’язані етапи.

На першому етапі відбувається сприйняття, осмислення, розуміння, узагальнення, закріплення і запам’ятовування навчального матеріалу. Сутність цього етапу полягає у сприйнятті воїнами за допомогою органів чуття певних властивостей, рис і особливостей навчального матеріалу, що вивчається. Результатом сприйняття є формування певної сукупності уявлень, що становить форму знань, тому що на цьому етапі фіксуються тільки зовнішні властивості. Пізнати суттєве, необхідне та істинне можна тільки за допомогою осмислення. Осмислення – це процес розкриття сутності явищ, що вивчаються, і формування наукових понять.

Отже, результатом осмислення є зрозуміння матеріалу, що вивчається, його систематизація, узагальнення та формування понять. Цей матеріал необхідно не тільки зрозуміти, але слід його зберігати у пам’яті та потім творчо застосовувати. Тому складовою частиною пізнавальної діяльності воїнів є запам’ятовування матеріалу, що вивчається.

На другому етапі відбувається формування військово-професійних навичок і вмінь, використання знань на практиці, що сприяє закріпленню навичок і вмінь. Основними формами прищеплення цих навичок та вмінь є вправи, практичні заняття і творче виконання відповідальних службових завдань з підтримки постійної бойової та мобілізаційної готовності військового підрозділу і частини. Конкретні прийоми та способи вироблення практичних навичок та вмінь та їх методика будуть розглядатись вище.

На третьому етапі відбувається поглиблення знань, удосконалення практичних навичок і вмінь, їх перехід у нову якість – військову майстерність. Цьому сприяє узагальнення, систематизація і повторення навчального матеріалу з метою поглиблення знань, удосконалення практичних навичок і вмінь та їх використання у військово-професійній діяльності. Суттєву допомогу у цьому аспекті надають різні види службової діяльності воїнів (вартова і внутрішня служба, обслуговування озброєння та військової техніки, самовдосконалення тощо).

Отже, основними складовими цього компоненту є принципи, методи, форми, засоби навчання військовослужбовців.

Оцінно-результативний компонент як завершальний у процесі навчання військовослужбовців передбачає оцінку опанування воїнами навчальної програми, освоєння певної сукупності військово-професійних знань, формування практичних навичок і умінь. Також на цьому етапі відбувається контроль і самоконтроль за ходом військово-педагогічного процесу. Сучасна педагогіка вище оцінює останній вид контролю, який проникає в усі компоненти цього процесу. Звичайно, фактор самоконтролю більшість військових педагогів недооцінюють, а надають перевагу особистому контролю. А тим часом, самоконтроль і самооцінка ходу та результатів навчання мають велике значення у формуванні змістовної та міцної мотивації навчальної діяльності, запобіганні помилок і тим самим досягненні якісніших результатів у бойовій та гуманітарній підготовці особового складу.

Оцінка результатів навчальної діяльності воїнів з боку військових педагогів (командирів, начальників) має бути також об’єктивною, систематичною і послідовною. Трудність оцінки результатів діяльності воїна полягає у тому, що вона є багатоаспектною. Дійсно, виховну функцію і цінність вона має тоді, коли є, по-перше, правильною з погляду військового педагога і справедливою на думку вихованця і, по-друге, відповідає суспільно прийнятим критеріям оцінок. Відсутність цих аспектів принижує значущість будь-якої оцінки результатів навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців.

До основних результатів військово-педагогічного процесу відносять:

- якості особистості військовослужбовця і військового підрозділу, частини (з’єднання);

- систему військово-професійних знань, навичок, вмінь і звичок військовослужбовців;

- уміння творчо мислити, (тут доречними є слова Т. Едісона (1847-1931) про те, що найважливіше завдання цивілізації − навчити людину мислити), ефективно керувати своїми почуттями та волею;

- психологічну підготовленість до виконання службових та бойових завдань.