Король Данило Галицький (1201-1264)

Таким чином, у середині XIV ст. українську державність було втрачено. Галичину захопили поляки. Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, Поділля і значна частина Волині потрапили в руки литовців. Власне самостійне державне життя українців обірвалося. Настала литовсько-польська доба в історії української педагогіки.

Литва почала збирати докупи розпорошені українські і білоруські землі вже на початку XIV ст. Внаслідок цього Литовська держава мало не впродовж двох століть була державою й українського народу. В ній мирно і спокійно провадили спільне життя народи литовський, український та білоруський. Оскільки в Литовській державі державною була мова слов’янська то і українське шкільництво, освіта та педагогіка мали широкий простір для свого розвитку. Слов’янською мовою написано литовські літописи, статути, князівські розпорядження, угоди, заповіти тощо.

Зовсім іншим, геть несприятливим, було становище української педагогіки під поляками. Польські Можновладці відразу пішли в наступ проти всього українського. Вони намагалися насамперед витіснити з життя галицьких українців з метою їх полонізації такі могутні фактори національного виховання юних галичан, як українська мова, рідна школа та національна релігія. Все це створювало досить напружені на той час стосунки між українцями й поляками.

Педагогічна співпраця українців і литовців у спільній Литовській державі на рівноправній основі виявилась досить плідною. Литва XIV-XV ст.ст. ще не мала таких культурних успіхів, як Україна. Однак ідилія вільного творчого життя українців у галузі української педагогічної культури і шкільництва тривала недовго. Піддавшись тиску Польщі та увійшовши в союз із нею, литовські князі спішно перелаштували своє буття на польський манер і пішли спільно з королями польськими в наступ проти українства. Литовські та польські правителі не були зацікавлені в розвитку українського шкільництва, а тому мережа рідних шкіл для українських дітей катастрофічне звужувалась. Середніх і вищих шкіл не було зовсім.

Поступове відродження освітніх традицій в Україні, започаткованих у період Київської Русі, супроводжувалося, хоч і повільним, але зростанням шкіл, поширенням грамотності не тільки серед панівних класів, але і серед простого народу. Певною мірою поширенню грамотності в XIV-XV ст..ст. сприяла діяльність майстрів грамоти, книжників, мандрівних учителів, які ходили по селах і містах, об’єднували у невеликі групи дітей і навчали їх читання, письма, лічби.

Багато студентів з України згодом стали видатними вченими, зробивши вагомий внесок у розвиток світової науки та культури, тим самим зміцнюючи світову славу України. Адже тоді в Європі існував звичай: називаючи ім’я видатної людини, констатувати й назву землі, з якої вона походить. Наприклад, Павло Русин із Кросна, Юрій Котермак із Дрогобича та ін.

Педагогічна думка України ХІV-XV ст..ст. найкраще представлена творчістю і діяльністю Павла Русина (бл. 1470 – бл. 1517) та Юрія Дрогобича (рік нар. невід. – 1494). Їхня творчість пронизана ідеями гуманізму і італійського Відродження та свідчить про відсутність ізоляції України від Західного світу.

Твори цих велетнів освітянської праці характеризуються глибоким почуттям патріотизму, відбивають культурні та просвітницькі традиції Київської України-Русі. Вони називали себе русинами і за допомогою латинської мови славили Батьківщину, народ, вказували на своє національне походження.

Павло Русин і Юрій Дрогобич поклали початок пропаганді педагогічної думки українського народу. Відомо, що Павло Русин народився на Лемківщині, у м. Кросно (тепер Польща), закінчив Грейфсвальдський університет у Німеччині. У подальшому його життя (педагогічна і видавнича діяльність) пов’язані з Краківським університетом. На 36-му році життя (1506 р.) йому присвоєно вчений ступінь магістра.

Самобутнім і надзвичайно талановитим та працьовитим діячем українського Відродження був учитель і вчений, поет і громадський та культурний діяч Юрій Котермак, який увійшов в історію під ім’ям Юрій Дрогобич. Це прибране ім’я походить від місця народження – Дрогобича на Прикарпатті. Він здобув початкову освіту в приходській школі у дяка Євтимія, середню освіту – у Дрогобичі і Львові у кафедральній школі, потім вчився у Краківському та Болонському університетах – гуманістичних центрах тогочасної Європи. У 1478 і 1480-1482 рр. Ю. Котермак викладав астрономію і медицину, був ректором у Болонському і Краківському університетах. Твори його зберігаються у зарубіжних бібліотеках. Вся його творчість пронизана любов’ю до Батьківщини, прагненням принести їй користь і славу, відродити традиції Київської Русі в галузі освіти і культури. З великої спадщини Ю. Дрогобича, написаною латинню, до нас дійшли лише окремі праці, серед яких відома для багатьох учених світу “Прогностическая оценка текущего 1481 года”, в якій підкреслюється роль знань, освіти, наукової книги, відображені гуманістичні ідеї щодо виховання, властиві для епохи Відродження. Ю. Дрогобич – учений світового значення.

Діяльність і творчість Ю. Дрогобича і П. Русина свідчать про існування культурно-освітніх взаємозв’язків між Україною і Заходом у той період, що сприяло проникненню в українську педагогічну думку ідей раннього гуманізму.

Наприкінці XV ст. в історії української педагогіки сталася знаменна подія. З’явилася перша надрукована кирилицею слов’янська книжка – Часословець –  виданий Швайпольтом Фіолем у Кракові (1491 р.). Часослов – богослужбова книга з текстами релігійних пісень та молитов, призначених для щоденних церковних відправ (у давнину правив за читанка при навчанні грамоти).