Європейський економічний і соціальний комітет (ЄЕСК)

ЄЕСК є дорадчим органом, що представляє роботодавців, профспілки, споживачів й інші групи інтересів, що разом утворюють «організоване громадянське суспільство». В деяких сферах Рада міністрів і Єврокомісія заслуховують ЄЕСК, перш, ніж ухвалити рішення.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ)

ЄІБ розташований у Люксембурзі, надає позики та гарантії з метою допомогти менш розвиненим регіонам ЄС і посилити конкурентоздатність малих підприємств.

Європейський центральний банк (ЄЦБ):

ЄЦБ розташований у Франкфурті-на-Майні, відповідає за валютну політику ЄС та управління євро.   

Європол (Європейська поліція, ЕurороІ)

Установа правопорядку ЄС, що збирає та систематизує інформацію відносно кримінальних злочинів. Вона базується в м. Гаага (Нідерланди). Першим президентом Європолу був німецький юрист Юрген Сторбек. З лютого 2005 р. дану посаду займає Макс-Петер Рацель. Створення Європолу було передбачено в Маастрихтському договорі 1992 р. З січня 1994 р. він існував як Управління Європолу з боротьби з незаконним обігом наркотиків, поступово розширюючи діяльність з протидії іншим проявам кримінальної злочинності. 1 жовтня 1998 р. всі держави-члени ЄС ратифікували Конвенцію про створення Європолу та пов’язані з нею правові акти. Відповідно 1 липня 1999 р. Європол розпочав повномасштабну роботу в усіх сферах своїх повноважень, а саме: незаконні мережі імміграції, незаконна торгівля наркотиками, тероризм, незаконна торгівля автотранспортом, нелегальна торгівля зброєю, торгівля людьми і дитяча порнографія, виготовлення фальшивих грошей та інших платіжних засобів, відмивання грошей; злочини проти особи, фінансові та кібер-злочини. Основними завданнями Європолу є координація роботи національних служб країн-членів ЄС у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, оптимізація інформаційного обміну між національними поліцейськими службами, оперативний аналіз результатів заходів, до яких вдаються держави-члени, підготовка стратегічних звітів (у тому числі – моделювання основних загроз), дослідження злочинності, експертиза та технічна підтримка в рамках розслідувань і операцій всередині ЄС. На сьогодні в Європолі працюють близько 410 співробітників та 90 офіцерів зв’язку, які є представниками національних правоохоронних органів держав-членів ЄС. У цілому, Європол координує роботу поліцейських служб усіх держав-членів ЄС.

 

Інструмент Європейської політики сусідства (ІЄПС) – European

Neighbourhood Policy Instrument (ENPI)

Інструмент Європейської політики сусідства за допомогою відповідних програм сприяння підтримує реалізацію ЄПС. Він має сприяти реалізації Планів дій ЄПС і підтримувати сусідні держави. 1 січня 2007 року він заступив програми ТАСІС (для східноєвропейських країн) і МЕДА (для країн Середземномор’я). Особливість ІЄПС полягає в тому, що цей інструмент також підтримує транснаціональні й регіональні, транскордонні й тематичні проекти. Україна належить до країн-бенефіціантів ІЄПС.

 

Комітет регіонів (КР)

КР був створений за рішенням Маастрихтської угоди та складається з представників регіонів і комун. Рада міністрів і Єврокомісія мають заслуховувати КР у справах, важливих для регіонів. КР може висловлювати свою позицію і з власної ініціативи.

Копенгагенські критерії – Copenhagen criteria

У червні 1993 року глави держав й урядів ЄС визначили в Копенгагені три критерії, які мають виконати всі країни-кандидати, перш ніж вступити до Євросоюзу. Згідно з ними, країна повинна мати, по-перше, демократичний правовий порядок і стабільні інституції, по-друге, в країні має існувати працююча ринкова економіка, і, зрештою, вона має імплементувати Acquis Communautaire. Крім цього, існує четвертий критерій: здатність самого Євросоюзу до розширення, тобто навіть якщо країна-кандидат виконала всі критерії, її вступ залежить від того, коли й наскільки ЄС буде готовий прийняти нового члена. Такий сценарій може відбутися й з Україною. Навіть якщо країна виконає всі Копенгагенські критерії, її вступ відбудеться не автоматично, а залежатиме від можливостей ЄС до подальшого розширення.

 

Лісабонська угода – Treaty of Lisbon

Лісабонська угода, що випливає з Конституційного договору, була підписана 13 грудня 2007 року і набула чинності 1 грудня 2009 р. Таким чином могли бути завершені багаторічні переговори про реформу інституцій ЄС. Так звана, Угода реформування має надати Євросоюзу єдину структуру, зробити його суб’єктом права та замінити відхилену конституційну угоду. Втім, існуючі договори ця угода реформування має не замінити, а лише змінити.

Цілями Угоди є підвищення дієздатності та ефективності ЄС,  подальша демократизація ЄС, відкритість і прозорість, ефективніше облаштування ЄС для подолання актуальних глобальних викликів, таких, як зміна клімату, безпека та сталий розвиток. Для цього необхідно провести демократизацію структур, адаптацію інституцій для 27 країн-членів, забезпечити єдине сприйняття ЄС іншими гравцями та розширити сфери діяльності.

Угода реформування створює правові рамки та необхідні засоби для ефективного розв’язання майбутніх проблем і забезпечення потреб громадян. Передбачено різноманітні зміни інституційної структури:

- Європейська Рада: двома основними нововведеннями буде те, що Європейська Рада стане органом ЄС і що головування в ній триватиме 2,5 роки. З міжнародних питань ЄС представлятиме в майбутньому Голова Європейської Ради та Верховний представник зовнішньої та безпекової політики.

- Рада міністрів: зміни в Раді міністрів стосуються лише системи голосування. Одностайність буде майже повністю замінена кваліфікованою більшістю чи подвійною більшістю.

- Європейська Комісія: після 2014 року Єврокомісія має бути зменшена, а Президент Комісії обиратиметься Європейським Парламентом.

- Європейський Парламент: компетенції ЄП будуть ще більше розширені, майже за всіма законами необхідно буде отримувати згоду ЄП.

Процес ратифікації Лісабонської угоди завершився, угода набула чинності 1 грудня 2009 року.

У положеннях Лісабонської угоди передбачено деякі інституційні зміни. Щоправда, інституційна структура ЄС не зазнає кардинальних змін. Інституційний трикутник – Європейська Комісія, Рада Європейського Союзу та Європейський Парламент – залишаться й надалі.