Фінансові ринки і фінансові інструменти

Запам’ятайте, що фінансовий ринок — одна зі сфер ринкових економічних відносин. Його специфіка полягає в тому, що предметом купівлі-про­дажу є фінансові фонди. В одних агентів економічних відносин вони тимчасово вивільнюються, тоді як в інших виникає потреба в їх залученні для фінансування поточних або капітальних витрат. Отже, формується група дебіторів, якій відповідає група кредиторів. Обидві групи дуже рухливі, агенти виробництва можуть одночасно купувати і продавати вільні фонди.

Фінансовий ринок виконує такі функції:

- перетворює заощадження в інвестиції;

- забезпечує економічне зростання через організацію системи нагромадження капіталу;

- забезпечує перелив фінансових фондів з одних галузей економіки всередині країни в інші;

- перерозподіляє фінансові фонди всередині країни між регіонами;

- забезпечує переміщення фінансових фондів з одних країн і регіонів у інші.

Фінансовий ринок поділяється на дві принципово різні сфери:

-ринок цінних паперів;

-ринок банківських позичок.

Відмінності між ними полягають у тому, що фінансові фонди, які перебувають в обігу на ринку цінних паперів, виступають у формі юридичних документів: цінних паперів як засобів спілкування між агентами ринкових відносин.

Зверніть увагу на класифікацію фінансових ринків:

Залежно від тривалості наданих ресурсів розрізняють

- ринки довгострокового капіталу

- ринки короткострокового капіталу або грошові ринки(до 1 року)

За видами капіталу, що залучається його можна розділити на

- ринок власного і позикового довгострокового капіталу,

- ринок гібридних інструментів (суміщають в собі властивості як власного так і позикового капіталів).

По змісту чинених на ньому угод виділяють

- первинний

- вторинний фондовий ринок.

За способом організації торгівлі розрізняють

- Організований

- неорганізований (over the counter - "через прилавок") ринки.

Залежно від особливостей фінансових інструментів, що обертаються на ринку;

- ринки основних цінних паперів

- похідних (деривативів) цінних паперів.

 

Зарубіжний досвід функціонування фінансів корпорацій

Сьогодні в західних країнах накопичений великий досвід створення та розвитку корпорацій - великих фінансово-промислових об'єднань. Структура і характер цих високо інтегрованих об'єднань в окремих країнах виявляють як схожі риси (чому в першу чергу сприяє діяльність транснаціональних компаній), так і помітні відмінності. Вони значною мірою пов'язані з конкретно-історичними обставинами і визначаються індивідуально, залежно від стану виробництва і ринку, але, насамперед, зумовлені специфікою законодавчого регулювання діяльності фінансових організацій, що має відношення до корпоративної власності та управління.

Економіка індустріальних країн демонструє різноманітні форми організаційно-господарської взаємодії корпоративних об'єднань та побудови на їх основі великих транснаціональних і національних корпорацій. Серед різноманіття корпоративних форм об'єднань є як традиційні концерни на чолі з великої промисловою корпорацією, так і універсальні багатогалузеві фінансово-промислові об'єднання, що сформувалися навколо банків.

У багатьох розвинених країнах існують і успішно функціонують великі фінансово-промислові корпоративні об'єднання. Основними ініціаторами таких об'єднань служать, як правило, великі банки або великі промислові компанії.

 

Еволюція корпорацій

Перші зразки акціонерних компаній (вони називались корпораціями) з’явилися ще за часів середньовіччя. Ними були міста, наділені правами самоврядування, університети й монашеські ордени, їх особливістю було те, що маючи активи, вони існували незалежно від своїх членів. У ХV столітті у Великій Британії, яка відома існуванням системи прецедентного права, англійський суд сформулював унікальну рису цієї організаційної форми: законним став принцип обмеженої відповідальності, а в 1886 році ця норма юридично була закріплена у США.

Корпорації сучасного типу з’явилися у 1850 році в залізничній індустрії, а в 1880 році – у галузях, що виробляють споживчі товари. На сьогодні вони представлені не лише комерційними підприємствами, а й освітянськими, науковими, рекреаційними, благодійними і навіть релігійними організаціями. Великі й малі міста створюють подібні структури. У країнах із розвинутою ринковою економікою деякі види діяльності центральних урядів також реалізуються через цю організаційно-правову форму, яскравим прикладом чого є Федеральна корпорація страхування депозитів у США.

Згідно з офіційними даними, на частку 100 крупніших корпорацій США припадає до 60% ВНП країни, 45% зайнятих, 60% інвестицій. Кожна з корпорацій включає в свій склад підприємства 25 галузей, 35 корпорацій роблять в 32 галузях, 10-в 50.

В складі економічно розвинених країн мається, як правило, кілька сотен великих корпорацій і кілька тисяч малих і середніх за розміром оберту фірм, також збудованих за корпоративною ознакою. Саме господарство можливо уявити як каркас, складений із 100-200 крупних корпорацій з вертикально інтегрованими за кінцевою продукцією відділами або дивізіями.

В 70 роки американські корпорації почали засновувати за кордоном, головним чином в розвинутих країнах, спільні підприємства з участю місцевого капіталу.