Принципи навчання військовослужбовців

 

Дидактичні закономірності діють не безпосередньо, а їх сутність та основні вимоги відбиваються у принципах навчання, які визначають напрямок, стратегію і зміст практичних дій суб’єктів військово-педагогічного процесу.

Поняття принцип має латинське походження. Латинське слово “principum” означає початок, основа, підвалина. Вони, тобто принципи навчання, є теоретичним узагальненням педагогічної практики, виникають із досвіду педагогічної діяльності, носять об’єктивний характер, безпосередньо випливають із закономірностей навчання.

На думку В. Оконя, “принципи навчання... – це найбільш спірна галузь дидактики. В її межах існують вкрай протилежні думки, які часто суперечать одна одній”. На сьогоднішній день загальне визначення принципів навчання не набуло свого остаточного вигляду. Це виявляється у тому, що досі не визначені вихідні засади для обґрунтування принципів навчання; не опрацьовано наукові основи системи принципів навчання, їх підпорядкованості, ієрархії. Власне, це є причиною того, що в різних підручниках з педагогіки та відповідних фундаментальних працях з дидактики, у тому числі й з військової, кількість принципів навчання, їх ієрархія та формулювання значно відрізняються. Це пояснюється тим, що, по-перше, автори дотримуються різних концепцій і джерел під час їх виведення та, по-друге, по-різному розуміють дидактичне поняття “принципи навчання”.

Наприклад, основними джерелами виведення принципів навчання для одних є досвід навчальної діяльності, для других – теорія пізнання, для третіх – закономірності функціонування психіки людини, для четвертих – закономірності навчання. Напевно, кожен погляд має свої певні обґрунтування та право на існування. Але, на думку автора, в основі принципів навчання лежать закони та закономірності військово-дидактичного процесу. Хоча між ними не існує безпосередньої жорсткої залежності, вони служать методологічною і теоретичною підвалиною для опрацювання й обґрунтування принципів навчання військовослужбовців ЗС України. Безумовно, ці залежності є настільки різноманітними, що, наприклад, з однієї закономірності виводиться не один, а кілька принципів навчання. А іноді навпаки, із кількох закономірностей процесу навчання формулюється один принцип навчання. Це свідчить про те, що на обґрунтування принципів навчання справляють значний вплив не тільки власне педагогічні закономірності, але й соціальні, філософські, психологічні, гносеологічні та ряд інших груп закономірностей. Тому при обґрунтуванні принципів навчання військовослужбовців ЗС України необхідно брати до уваги також досвід навчання військовослужбовців різних дидактичних систем, логічні основи теорії пізнання, закономірності функціонування психіки людини, рівень розвитку військової науки та техніки, досвід сучасних воєнних конфліктів, зміст і характер бойової та гуманітарної підготовки в сучасних умовах, психологічний зміст сучасної війни тощо.

Кілька зауважень до дидактичного поняття принципи навчання чи дидактичні принципи, які становлять важливий розділ теорії навчання військовослужбовців.

 

 

Наприклад, російський дидакт В.І. Загвязінський їх визначає як інструментальні, що надані в категоріях діяльності та відбивають педагогічні концепції. Це – знання про сутність, зміст, структуру навчання, його закони, закономірності, що виявляються у вигляді норм військово-дидактичної діяльності, оптимальних науково обґрунтованих регуляторів до навчальної практики. У теоретичному плані – це її кінцевий остаточний результат, тому він є орієнтиром для конструювання практики навчання військовослужбовців.

Отже, у військовій дидактиці під принципами навчання слід розуміти конкретні рекомендації щодо шляхів досягнення цілей навчання військовослужбовців на основі його пізнаних закономірностей. Ці рекомендації стосуються регулювання різноманітних та змістовних стосунків учасників дидактичного процесу, тому що за характером власного існування вони мають суб’єктивний характер (визначають навчальну діяльність суб’єктів навчання; відображають внутрішню сутність і смисл діяльності суб’єктів військово-дидактичного процесу; визначають військово-прикладну спрямованість навчального процесу і діяльність військового педагога; зумовлюють характер і особливості навчальної діяльності суб’єктів навчання; визначають взаємозалежність і взаємообумовленість всіх компонентів військово-дидактичного процесу взагалі та між суб’єктами цього процесу зокрема, та ін.); з’ясування провідних тенденцій навчання військовослужбовців; розв’язання суперечностей процесу навчання й умов досягнення успіхів у навчально-виховному процесі; визначення основних положень, на які спираються при викладанні предметів бойової та гуманітарної підготовки; визначення змісту, методів і форм навчальної діяльності та ін.

Отже, принципи навчання військовослужбовців – це керівні положення, нормативні вимоги до організації та проведення військово-дидактичного процесу (бойової та гуманітарної підготовки), які мають характер загальних вказівок, правил і норм та випливають із закономірностей процесу навчання. Остаточно можемо дати таке визначення принципів навчання військовослужбовців: це найзагальніші провідні положення, які визначають зміст, методику та проведення військово-дидактичного процесу у ЗС України.

Незнання принципів не відміняє їх існування і дію, а навпаки, робіть військово-дидактичний процес ненауковим, суперечливим, непослідовним, несистемним, й, відповідно, малоефективним. Власне, тим і пояснюється наявність багатьох недоліків в організації та проведенні цього процесу в певних підрозділах, військових частинах (з’єднаннях). Отже, знання методологічних, методичних і психолого-педагогічних вимог системи сучасних принципів навчання військовослужбовців є ознакою високої педагогічної культури суб’єкта навчання у ЗС України та важливою передумовою ефективності всього військового-дидактичного процесу.

У сучасній дидактиці існує кілька варіантів класифікації принципів навчання. У різних авторів вони відрізняються, в першу чергу, кількістю. У зв’язку з цим виникає запитання: “Чи повинна бути кількість принципів навчання військовослужбовців сталою і чи становлять вони певну систему?” На першу частину запитання відповідь, безумовно, є негативною. По-перше, про це свідчить історія дидактики, і, по-друге, обґрунтування цього положення знаходимо у наукових працях видатних дидактів сучасності Ю.К. Бабанського, В.І. Загвязінського, Ч. Купісевича, В. Оконя, М. М. Скаткіна та ін.

З історії педагогіки відомо, що ще Я.А. Коменським було визначено шість принципів навчання: наочність, свідомість, систематичність, послідовність, доступність, міцність засвоєних знань.

Польський вчений-дидакт Ч. Купісевич у книзі “Основи загальної дидактики” наводить сім принципів навчання: систематичність, зв’язок теорії з практикою, наочність, свідомість і активність учнів у процесі навчання, постійне подолання труднощів і стабільність результатів викладання, принцип оперативності знань, принцип міцності знань. А його колега В. Оконь додає до них ще такі принципи навчання: ефективність, доступність, сполучення індивідуального підходу і колективізму в навчанні, різнобічність та мотивація.

На основі аналізу дидактичних робіт Ю.К. Бабанського, В.І. Загвязінського і М.М. Скаткіна виділяють такі принципи навчання у сучасній школі: принцип розвиваючого і виховного характеру навчання; принцип науковості змісту і методів навчального процесу; принцип систематичності та послідовності в опануванні досягненнями науки, культури, досвідом діяльності; принцип свідомості, творчої активності та самостійності учнів; принцип наочності; єдність конкретного та абстрактного, раціонального й емоційного, репродуктивного і продуктивного; принцип доступності навчання; принцип міцності результатів навчання і розвитку пізнавальних сил учнів; принцип зв’язку навчання з життям; принцип раціонального сполучення колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботи.

С.У. Гончаренко наводить такі принципи навчання: зв’язок змісту і методів навчання з національною культурою і традиціями; виховуючий характер навчання; науковість; систематичність; наступність; свідомість й активність учнів; наочність, доступність, індивідуалізація процесу навчання; уважне вивчення інтересів, здібностей, нахилів кожного учня.

У підручниках з військової педагогіки (О.В. Барабанщиков), в основному, наводяться вісім принципів навчання: науковість; принцип практичної спрямованості підготовки військовослужбовців, тобто вчити війська тому, що необхідно на війні; свідомість, активність і самостійність тих, хто навчається; наочність у навчанні; навчання на високому рівні труднощів; систематичність, послідовність і комплексність навчання; міцність опанування знаннями, навичками та вміннями; колективізм та індивідуальний підхід у навчанні.

Автори навчального посібника “Військова психологія і педагогіка” виокремлюють таку систему принципів навчання військовослужбовців у ЗС Російської Федерації: соціальна обумовленість і науковість навчання; практична спрямованість навчання військовослужбовців; цілеспрямованість, систематичність і послідовність у навчанні; доступність і високий рівень труднощів у навчанні; свідомість, активність і вмотивованість тих, хто навчається; міцність опанування компонентами професійної компетентності; диференційований та індивідуальний підходи до навчання військовослужбовців; комплексність і єдність навчання і виховання.

Досвід військово-дидактичної діяльності свідчить про те, що цей перелік повинен залишатися відкритим. Ті зміни, які відбуваються у нашому суспільстві, в арміях інших країн, ЗС України, в різних галузях військових та соціально-гуманітарних наук (психології, соціології, політології, фізіології, загальній педагогіці та, зокрема, в дидактиці) сприяють подальшому розвитку військової дидактики та її вдосконаленню. Особливо це зумовлюється сучасним досвідом ведення бойових дій, який накопичено у воєнних конфліктах останніх років (в Афганістані, Іраку, на Близькому Сході, на Балканах та ін.).

Основними характеристиками системи принципів навчання військовослужбовців, виходячи із сучасних дидактичних концепцій, повинні бути, по-перше, націленість на здійснення основної інтегративної властивості сучасної педагогічної системи – це виховне і розвиваюче навчання, формування всебічно гармонійно розвиненої особистості військовослужбовця, по-друге, спрямованість на досягнення гармонійності педагогічних впливів, по-третє, забезпечення ефективності дидактичного процесу в ЗС України, по-четверте, забезпечення підтримання постійної бойової готовності підрозділів, військових частин (з’єднань).

Узагальнюючи особистісно-діяльнісний та управлінський підходи до обґрунтування сучасної системи принципів навчання, які існують на сьогоднішній день у педагогіці, і враховуючи особливості дидактичного (навчального) процесу в ЗС України, можна навести таку систему принципів навчання військовослужбовців:

- розвиваючий і виховний характер навчання військовослужбовців;

- науковість змісту і методів навчання;

- принцип практичної спрямованості підготовки військовослужбовців, тобто вчити війська тому, що необхідно на війні;

- мотивація навчальної діяльності;

- системність та послідовність навчання;

- свідомість, творча активність та самостійність тих, хто навчається;

- наочність навчання;

- колективізм та індивідуальний підхід у навчанні;

- демократизація навчання;

- доступність та дохідливість викладання;

- оптимізація навчання;

- гуманізація та гуманітаризація навчання;

- ефективність навчання чи міцність засвоєння знань, формування навичок і вмінь.

Узагальнюючи вищевикладене, що стосується законів, закономірностей і принципів навчання військовослужбовців, можна зробити такі висновки для офіцерів і сержантів як військових педагогів.

1.  Закони, закономірності та принципи навчання військовослужбовців знаходяться у діалектичному, змістовному і різноманітному взаємозв’язку і справляють безпосередній вплив на їх формування, перебіг і виявлення у військово-дидактичному процесі.

2.  Закони військово-навчального процесу, які відображають об’єктивні, внутрішні, суттєві і відносно стійки зв’язки дидактичних явищ, виявляються у його закономірностях.

3.  Конкретні рекомендації дидактичних закономірностей відбиваються у принципах навчання військовослужбовців, які визначають стратегію і тактику практичних дій суб’єктів військово-дидактичного процесу. Отже, дидактичні принципи: а) визначають діяльність військового педагога і навчально-пізнавальну діяльність тих, хто навчається; б) відображають внутрішню суть діяльності суб’єктів військово-дидактичного процесу; в) базуються на закономірностях військово-дидактичного процесу; г) становлять систему вимог до визначення, опрацювання й обґрунтування цілей, змісту, методів, форм навчання військовослужбовців ЗС України та методичних засад їх впровадження у практику навчання військ; д) визначають військово-прикладну спрямованість навчання військовослужбовців; е) є основними положеннями, на які спираються при викладанні окремих предметів бойової підготовки; ж) є положеннями, які визначають характер навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців; и) визначають характер спілкування у військово-дидактичному процесі тощо.

4.  Офіцерам (сержантам) як військовим педагогам необхідно орієнтуватися не на окремі принципи навчання, а на їх систему і розглядати її як сукупність конкретних рекомендацій до втілення в життя системи основних законів і стратегічних ідей сучасної військової освіти.