П. Конашевич-Сагайдачний (1570-1622)

Для підтримання постійної бойової готовності та формування високого бойового духу у відносно спокійні часи проводилися маневри та паради військ під час так званих пописів. Наприклад, такий генеральний попис було проведено 1637 р. перед польським королівським послом: “Вивели все військо в поле, казали їм презентуватися й дати сальву (салют) за здоров’я короля. І виконали вони це так порядно, що кожний міг переконатися, як добре вони приготовані до морського походу”. Пописи проводились із часів гетьманування Петра Сагайдачного.

У подальшому, із отриманням козацтва привілейованого стану (тобто козаки стають власниками, які зобов’язані нести військову службу), козаки втрачають поступово свою високу боєздатність і найчастіше відправляють замість себе наймитів. Але треба зазначити, що якісно козаки перевищували боєздатність вояків навколишніх держав, зокрема в місцях, які потерпають від нападів татар (особливо запорожці, “військові поселенці” Слобожанщини, з яких формувались полки легкої кавалерії, тощо). Тому перед урядом постає проблема створення професійного війська. Вона була вирішена після Визвольної війни, коли разом із реєстровими козаками використовувались “охотницьки” полки. Створені в кінці 60-х років XVII ст. наймані полки перетворились на частини регулярного війська з широкими військово-політичними функціями. Устрій компанійських полків був, в основному, подібним до устрою січового козацтва. Так само молодики навчалися у старших козаків, за що останні отримували додаткову платню. “Хто з молодиком служить то шість карбованців і крім цього місячне в натурі або грішми” (загалом компанійцям платили по чотири карбованці). За службу “охотники” отримували платню, що звільняло їх від праці на землі і давало можливість присвячувати себе виключно військовій справі. Кандидат до реєстру найманого полку мав прослужити певний час і зарекомендувати себе здібним до ратної служби. Після цього його приймали до товариства. Прийом здійснював особисто полковник, в присутності осавула та писаря, за розпорядженням гетьмана. Полчани вивчали топографію, вчились володіти шаблею, мушкетом, верховою їздою тощо. Для підтримання постійної бойової підготовки проводились ревізії. У 1690 р. І. Мазепа розіслав усім компанійським полкам універсал з наказом “ревізію і пересмотр меж полками учинити, хто єсть годен і способен з товариства впред найдоватись под корогвами... І який доведеться не згодний до служби, того преч оддалити…”. Щоб полк не перетворився на юрбу розбійників, регулярно проводилась профілактика правопорушень. Полковий суддя визначав міру покарання – від биття перед полком до смертної кари, залежно від характеру злочину. Служили найманці від 17-18 до 40-50 років, залежно від того, яку несли службу (оперативну чи тилову).

Із втратою державності у XVIII ст. система козацького виховання поступово згортається, однак західноєвропейські мандрівники другої половини XVIII ст. відзначають високу боєздатність та моральний стан тогочасного козацтва, протиставляючи його російським солдатам. Німецький мандрівник Гаммард, який подорожував Україною 1783 р., пише про козаків, що вони “... незрівнянні з іншими арміями. Їхня відвага, мужність, хоробрість, войовничість, послух перевищують вояків найкращих армій Європи. У Семилітній війні (1757-1764 рр.) козаки брали участь на боці Росії проти прусаків. Прусські гусари йшли на ворога так, як римські легіонери на германців. Проте наслідки битви були такі, що козаки своїми списами геть перебили прусських гусарів попід Цорндорфом”.

Фізичне і моральне виховання. Про виховання дітей козаків згаданий автор пише, що “вони з малих літ вчаться їздити на диких конях у степу й володіти зброєю і досягають такої ж майстерності, як гусари на маневрах”. У вихованні майбутніх козаків автор спостерігає велику роль принципів та методів морального виховання: дітей козаків виховують у почуттях гуманності, правди і прагнення до добра. Широко розповсюджений принцип позитивного прикладу: “Оповідання про козаків, про їхні славні подвиги запалюють молодь чинити найвідважніші діла, й вони знають у війні лише перемогу або смерть – третього не існує”. У свідомості козака неодмінно був присутній культ мужності та волі. Г.-Л. де Боплан зазначає: “Вони (козаки) дотепні, проникливі, щедрі, не ласі на велике багацтво, а зате божевільно розкохані на свободі: без неї в них життя не життя, для неї вони здіймають повстання, для неї живуть і гинуть”.

Таким чином, військове виховання козацької доби, що ґрунтувалося на давньоруських традиціях, було важливим чинником формування боєздатного війська, бойові заслуги якого були знані далеко за межами України. На подібних засадах було побудовано військове виховання у формуваннях більш пізнього часу.